Хроніки і літописи про рід Драго-Сасів і складові назви роду.
Ян Длугош
Стисла інформація дослідника генеалогії та геральдики Каспара Несєцького в гербовнику «Корона польська» доносить про рід Драго-Сасів, що « ..початки того герба походять із Саксонії, тому Сасом називається, прийшов із Саксонії до Угорщини , звідки, за свідченням Войцеха Стропи, граф (комес) Гуйд з немалим військом до руського князя Льва прибув і зв'язавшись з Литвою, Мазовію спустошив, за що в нагороду за свої лицарські справи крім дарунків різних ще й близьку родичку князя взяв собі за жону, осів у Руських краях і для своїх нащадків з різними назвиськами які печаталися тим гербом, став батьком».
« Poczet szlachty galicyjskiej i bukowinskiej » уточнює, що « ..рід драго-сасів прибув до Галицької Руси з Мараморошу. Належить він до геральдичних родів.... Герб роду описаний у хроніці Длугоша, де, зокрема, зазначено: « Sas , Dragowie allias Sasowie. In campo celestini coloris luman fulvi aut aurei coloris deferum in cuius utrogue cornu stella aurea depengitur , et est media luna sagita cuspide Surcum erecta. Genus Waalchicum est montibus et silvis provinciarum Russia , gui Poloniny nuncupantur duceus originem viri simplices , veraces, virtosi ,audaces , robusti , nullum , officium petentes , sed ofensores sanguinis». (Сас. Драги або Саси. На блакитному полі розміщено півмісяць жовтого або золотистого кольору з двома зірками такого ж кольору над ріжками півмісяця, посередині півмісяця вістрям догори розміщена стріла. Рід Волоський з гір і лісів Руської провінції, займав гірські полонини, князівського походження, мужі правдиві, вправні, хоробрі, мужні, посад не випрошують , але посадові за кров'ю).
«Рoczet...» також подає три основні варіанти сасівського герба. Перший: «на блакитному полі над золотим півмісяцем, між двома шестипроменевими золотими зірками розміщена срібна стріла. В клейнодах над шоломом у короні - хвіст павича прошитий стрілою вліво». Згідно з другим - «на блакитному полі, над золотим півмісяцем три шестипроменеві золоті зірки В клейнодах над шоломом у короні - три страусові пера». І в третьому варіанті, який називають пруським - «на червоному полі, над золотим півмісяцем, між двома шестипроменевими золотими зірками розміщена срібна стріла. В клейнодах над шоломом в короні, на шести перах чаплі розміщена рука, озброєна мечем». Рука воїна з мечем, внесена у клейноди гербу Драго-Сасів разом із зміненим блакитним полем герба на традиційний пруський червоний колір, утворили пруський варіант гербу Сас. Можливо, що герб Сас Пруський виник у пруській Сасовії як поєднання гербу Драго-Сасів з гербом «Погоня», започаткованого наприкінці ІЗ ст. литовським князем Наримунтом. У «Хроніці з літописців стародавніх» зазначено, що «Наримунт, пануючи в Литві , а з своїми братами зносячися, з крижаками (хрестоносцями) і з иншими славниї оправовал войни... Той Наримунг перший бил початком гербу Погоні, то єсть рицера, на коню білом сидящего, меч над главою держащего».
Не вказуючи на причини відходу Драго-Сасів із Саксонії або Саської землі, але доповнюючи одисіаду роду відомостями про його участь у хрестових походах, польський хроніст Бартош Папроцький у праці « Herby rycerstwa polskiego, zebrane i wydane r. 1584 » писав, що «початок гербу Сас - із Саксонії, тому так і називається. З Саксонії Драго-Саси пішли в хрестовий похід, а потім були на Уграх, звідки прибули на службу до руського князя Данила, а потім його сина Лева. Осівши в Руській землі, завели сім'ї та в різних родах тим гербом послуговувалися, мали свої печатки і самого Гуйда батьком звали».
Зазначимо, що складні геополітичні ситуації, які часто виникали в Європі впродовж багатьох століть, змушували племінні спільноти, зокрема білохорватську з північно-східного Прикарпаття переселятися на землі племінних родичів у Центральній Європі - в Моравію, на землі між Лабою і Одером Проте в Х-ХІ ст. останні інтенсивно загарбували німецькі феодали. Об'єктивні умови знову заставили полабських слов'ян шукати захисту в інших державах, де проживати їхні співплемінники. Так частина утікачів з Саксонії-Сасовії долучилася до раніше запрошених угорським королем в Мармарощину саксів-сасів. Король дозволив їм поселитися на державному покордонні разом із загонами лицарів-хрестоносців, що повернулися з Хрестового походу. У XIII ст. загін сасів, очолюваний воєводою (комесом) Гуйдом приєднався до княжого галицького війська. Драго-саси виступали під хоругвою з родовим знаком свого «кнезя» Гуйда - стрілою в польоті та з півмісяцем і двома золотими зірками на синьому полі щита. За успішне проведення військових кампаній драги, тобто побратими Гуйда отримали від короля Данила земельні наділи, а сам Гуйд, здобувши особливу прихильність короля, одружився з його родичкою. З того часу на Галицькій землі утверджувався рід Драго-Сасів, формувалися його родини і підроди з різними відсільними прізвищами - відповідниками назв їхніх теперішніх осад. Всі вони надалі користувалися родовим знаком Стріли, про що, також, свідчать печатки на документах Збору шляхти Червоної Руси в Галичі у 1427 р.
Краківський канонік Длугош не подав дати прибуття Драго-Сасів у Галицьку Русь на чолі зі Стефаном, сином мармарошського воєводи Саса. Проте зазначає, що в 1367 р. король наділив Стефана декількома селами, зокрема Риботичами у Саноцькій землі. Натомість у « Herbach rycerstwa polskiego , zebranych i wydanych r 1584» уточнюється , що близько 1236 р. до князя Данила прибув на службу комес Гуйд з власною хоругвою лицарів. В обох випадках прибульці мали герб із жовтим півмісяцем ріжками догори, двома жовтими зірками над ним і стрілою зі скерованим догори вістрям: усі елементи герба були розміщені на блакитному полі.
Стосовно печаток з гербом Сас « poczet szlachty galicyjskiej i bukowinskiej » подає, що відомі «... наступні середньовічні печатки з гербом Сас: 1464 р. печатка шляхти львівсько-жидачівської; Герман зі Сваричова , Юрій і Йван з Гошова, Ілько і Стечко з Черка; Яцько з Дідушиць, - 1478 р ».
У своїй монографії « Rod Drago-Sasow na Wegrzech i Rusi Halickiej . Krakow, 1932», присвяченій дослідженню генеалогії та осадництва Драго-Сасів у Галичині. Л. Виростек зазначає, що «... усі гнізда , доми і застінки, які печатаюгься гербом Сас , були волоського походження, а їх засновники вийшли з волоського етнічного середовища». При цьому свій висновок автор не підкріплює посиланням на будь-яке історичне джерело. Проте аргументовано обстоюють автохтонність Сасів у Галицькому Прикарпатті інші автори. Зокрема, польський історик і археолог Тадеуш Сулімірський вважає неможливим, щоби з 1367 р., тобто з часу утримання воєводою Стефаном декількох сіл у Саноцькій землі від короля Казимира і до з'їзду руських родин, який відбувся у червні 1427 р у м. Галичі, кількість нащадків Драго-Сасів перевищила третину населення Червоної Руси. На цьому представницькому з'їзді (до перепису ставилося ціла Червона Русь від західних границь Саноцької і Перемиської земель до східних - Львівської і Галицької), згідно з приведеною Л. Виростеком статистикою, з 480 делегатів - 150 були представниками шляхетських сасівських родин. Український історик Іван Лінниченко у праці «Суспільні верстви Галицької Русі 14-15 ст.» стверджував, що шляхта сасівських родин походить з дрібного руського боярства, а головним її обов'язком у Польскому королівстві і надалі залишилася військова служба.
Владислав Пульнарович. описуючи походження, життя і звичаї ходачкової шляхти в книзі « U zrodel Sanu?Stryja i Dniestru , Turka 1929» і підкреслюючи при тому її належність до греко-католицької церкви та спілкування руською (тобто українською) мовою, вважав цю шляхту за нащадків римських лицарів, які осіли у Волощині і Семигородді і звідки за часів Людовика Угорського і Владислава Ягелли переселилися в осади на землях Галичини, надані їм за лицарські дії і військові заслуги.
Польський геральдик Францішек Пєкосинський у книзі «Польські лицарі в середньовіччі», стверджує, що перша частина назви драго-сасівської спільноти походить від імені, а «... вся шляхта, яка ним послуговується, походить від пануючої династії слов'ян Драгів». Він також наводить коротку генеалогію князів, серед яких немає імен німецьких, угорських чи волоських, а тільки слов'янські: Драг, Задраг, Драговид. Легендарні імена князів з династії Драгів не є вигаданими. У більшості випадків вони мають свої відповідники, хоча не завжди цілком точні, серед правителів серболужицьких, ободритських, сербських та інших західнослов'янських земель. З цієї причини дослідник генези роду драго-сасів І. Волчко-Кульчицький дійшов висновку, що «Драги - други, на початках патріархальних відносин - це молодіжна громада вихідців із задруги - територіальної общини зі спільним землеволоднніям, обробітком землі, спільним харчуванням, одягом, власністю, доходами тощо».
За часів патріархальних стосунків термін «драга» означав частину постійної княжої бойової дружини з її провідником. Така бойова одиниця безвідмовно виконувала розпорядження свого провідника-кнезя і вся слава належиться виключно йому. У свою чергу всі ті, хто йому підпорядкований, носять його ім'я. Тому, якщо перший енергійний організатор бойових дружин зі слов'янського роду Драгів став провідником «драги» в саській землі, тому й відповідно зродилася назва «Драго-Саси». У ті часи спільнота під керівництвом провідника-«кнезя» була міцнішою політичною організацією, ніж навіть військовий союз племен, оскільки «кнезі» наділялися спадковою владою. Роль «кнезя-провідника» у племінні часи була надзвичайно важливою, вона зростала під час воєн, особливо при успішному керівництві спільнотою. Слов'яни в римську добу:а,б -ареали північного і південного варіантів пшеворської культури; в - територія розселення кельтів в епоху латена; г - території розселення сарматських племен і пізньоскіфських культур до розселення в Північне Причорномор'я слов'ян і готів; д - пдільско-дніпровський варіант черняхівської культур; е - спільний кордон ареалу черняхівської культури.
За однією з відомих версій щодо назви «драго-саси» ця назва утворилася від імені трансільванських воєвод Драга і Саса нащадки яких переселилися в Галицьке князівство, започаткувавши велику кількість українських і польських родин. Відомо, що на багатьох слов'янських мовах саме слово «сас» - це відповідник слову «саксонець», тобто, вказує на походження його носія чи його предків з Саксонії або Сасовії на слов'янських мовах. Але польські історики Б.Папроцький і Ш.Окольський хоча і пов'язують цей герб із саксонцями, проте лиш через широковживану назву його носіїв саксів-сасів, які прибули до Галицької Руси вже з Трансільванії, де вони «стали» трансільванськими саксами-сасами. Б.Папроцький, описуючи у своїй книзі «Герби польського лицарства» комеса Гуйда характеризує його як «мужа великого, який мав знамено з півмісяцем, двома зірками, а посередині - стріла». Дещо інакше інформує про Гуйда хроніст К.Нєсецький, називаючи благодійником комеса не короля Данила, а його сина - Лева. Знову ж, за даними Б. Папроцького, рід самого Гуйда був багатим в Трансільванії, навіть у цілій Угорщині, оскільки карбував золоту монету із зображенням свого герба. На його думку карбування Гуйдом грошей могло бути в той час, коли він або його предки посідали високе державне становище. Б. Папроцький навіть конкретизує урядову посаду Гуйда як карбівника грошей з власним гербом - Гуйд був суперінтендантом, що відповідає сучасному міністру фінансів.
Гербову легенду стосовно зв'язку драго-сасівського роду з Волощиною подав історик-геральдист К Нєсецькнй, пов'язуючи сасів з «волоським кнезем» Ванчалухом, званим, також Ваньчом Волошином, власником земельних наділів в околицях Турки. Велика хвиля переселенців з волоських земель осадила північно-східне Прикарпаття протягом ХІV-ХVст. Безгербові осадники часто ставали тут носіями гербу домінуючого геральдичного роду драго-сасів. При цьому отримували назвиська (відсільні прізвища) за назвами місцевостей , де їх осаджували. Їхні нащадки дотепер носять ці характерні прізвища з прикметниковими закінченнями на «-зький», «-цький», «-ський», починаючи від Бадовських, Балицьких, Бандрівських, Літинських і т .д. за алфавітом до Яворських, Янішевських, Ясеннцьких.
Колонізація королівських земель проводилася драго-сасами на так званому «волоському» праві: на чолі поселення стояв його засновник «кнезь», керівну функцію виконував солтис. Солтиство чи «князівство» утворювалося постановою солтиса або «кнезя» одразу при заснуванні села на «волоськім» праві. «Кнезь» наглядав за межами поселення, лісами, станом доріг, збирав щорічний податок і відправляв його до королівської казни, допомагав старості у підготовці до військового походу. «Кнезь» судив і накладав штрафи, призначав на своїй землі «підсадків», тобто поселенців, які не сплачували податків, проте працювали на «кнезя» і цілком залежали від нього. Мешканці сіл на «волоському» праві не відробляли панщини, лише платили землевласнику данину худобою, продуктами тваринництва тощо. Тут, як і за княжих часів, зберігалися общинне землекористування і самоуправління, можливість відходу селян з поселень. Розрив шлюбу оплачувався встановленою сумою грошей; на відміну від польського права по смерті господаря майно і всі даровані йому привілеї відходили не до старшого, а до наймолодшого сина.
Села на волоському праві входили до «країн», очолюваних крайниками, які наглядали за селянами і забезпечували подібно до «кнезя» виконання судових вироків. Показовою у цьому відношені стала Турківщина де у XVI ст. із 74 сіл 55 знаходилося на королівських землях і належали до самбірської економії. З цих сіл було сформовано Волосянську країну з десяти сіл, Ільницьку (16 сіл), Либохірську (11 сіл), Розлуцьку (13 сіл) і Липецьку з девятнадцяти сіл. Унаслідок складних соціально-економічннх умов Карпатського регіону сасівські спільноти осадників протягом життя кількох поколінь ставали конвіксіями, в яких чи не найважливішу роль відігравали сімейні зв'язки разом із однохарактерними обов'язками, побутом, світоглядом, звичками і смаками.
Стосовно, можливо, одного з перших знайомств галичан з драгосасівськими лицарями і, відповідно, Драго-Сасів з Галичиною, то «Галицько-Волинський літопис» зазначає, що у 1216 р. десятирічний князь Данило перебував при дворі угорського короля. У той час князь Святослав Чернігівський та Ігоревичі спільно з поляками і половцями захопили Галицьке князівство. До угорського короля Андраша прибули галицькі бояри з просьбою: «Дай нам отчича (тобто молодого Данила -авт.) щоб з ним прогнати Ігоревичів з Галича». Король задовольнив просьбу галичан, пославши з ними військо одноплемінне і одновірне галичанам під проводом великого дворецького Пота з воєводами.
Цьому походу сасівськнх лицарів на землю, яка знову стане їм Вітчизною, передувало багато подій прямо чи дотично пов'язаних з долею роду Драго-Сасів. Волею долі Драго-Сасам, нащадкам антів і білих хорватів, які під тиском обставин змушені були переселятися на захід зі своєї прабатьківщини, через багато віків судилося знову повернутися в Україну.
Давня історія основного галицького геральдичного роду Драго-Сасів вписана у загальноцивілізаційний розвиток етноспільнот Центральної та Східної Європи, які жили чи продовжують жити на цих теренах і з якими в руслі спільних еволюційних закономірностей перебували пращури сасівського роду. Ця обставина означила цивілізаційну спадкоємність історії роду в тісній єдності з історією довколишніх народів і держав епохи європейського Середньовіччя.
...Події в європейському політичному календарі. які в середньовіччі змінювалися калейдоскопічно і ставали передумовами становлення родових спільнот, так чи інакше впливали на світогляд представників сасівського роду та їх відносини із бажаними чи небажаними сусідами в часи активних міграційних процесів.
* * *
