Результати першого туру президентських виборів засвідчують, що українські виборці з тріском провалили іспит на громадянську відповідальність та вірність національним ідеалам. Зробили вибір, від якого ніяк не натішиться Росія, аж пищить від задоволення...
Ну що ж, значить така в України доля.
Тепер ті, кому набрид Ющенко з «його», як вони кажуть, голодоморами, Мазепою, Конотопом, Батурином, Крутами, ОУН-УПА, Биківнею, Мистецьким Арсеналом, європейським вибором, НАТО, свободою слова і демократичними цінностями, можуть бути задоволеними. Найближчі роки нічого подібного від майбутнього очільника чи очільниці держави, хто б з цих двох не став президентом, і близько не почуємо. Хіба що, в найкращому випадку, - пустопорожні слова на цю тему, смислові імітації та галюцинації. Насправді ж, вони принесуть із собою зовсім інший зміст як у внутрішню, так і зовнішню політику держави, яка буде відповідати російським забаганкам, а не українським інтересам.
Досить показовими в цьому плані видаються слова російського, точніше сказати, кремлівського політтехнолога Сергія Маркова, який, прибувши в Україну цього разу на святкування поразки Ющенка, був, як завжди радо зустрітий провідними телеканалами України – він був нарозхват, переходячи зі студії до студії. Так от, російський гість в притаманній йому «люб’язній» до всього українського манері в одному з телеефірів заявив: «Нам (себто Росії та Україні) нужно развивать общее экономическое пространство, совместно осваивать новые рынки, заниматься наращиванием экономических связей, а не про ОУН-УПА говорить». Мабуть, так воно і буде.
Власники наших каналів, здається, вже привчили до того, щоб українцям було головне не те, що вони про себе чи когось скажуть, а почути, що про них інші говорять і в першу чергу наші люті брати-слов’яни – росіяни.
Слід зазначити, перед тим, як матеріалізуватися у вигляді результатів голосування виборців, ідея необхідності зміщення Ющенка з президентської посади була добре підготовлена і артикульована в інформаційному полі країни. Глядачам, слухачам, читачам вперто і цілеспрямовано нав’язували, що Ющенко не такий як треба, що він втратив відчуття реальності, позаяк більше дивиться у минуле, ніж у майбутнє та й взагалі поводиться як неадекватна людина. Про це казали глашатаї як доморощеної п’ятої колони, так і посланці з Білокам’яної, що спеціально приїжджали для цього в Україну або мовили про це у телемостах, влаштованих провідними політичними ток-шоу країни.
Отже, роль вітчизняних ЗМІ в наближенні України до прірви важко недооцінити. Кожен як міг докладався до ганебної справи. Агресивна інформаційна русифікація свідомості українця призвела до того, що в когось і справді зародилися сумніви з приводу доречності і вигоди для України перебування Віктора Андрійовича на президентській посаді.
Отже, замість «ющенківських базікань» протягом наступних 5-10-20 років матимемо можливість чути недолугі мукання Віктора Федоровича Януковича в стилі «балалайка - два струна, я хазяїн всей страна», про «Україну для людей» (це він так уточнив, що не для мавп, чи що?), поезію Анни Ахмєтової та Косово, що десь на кордоні між Чорногорією й Гондурасом; або ж переможні реляції Юлії Володимирівни про чергові вікопомні перемоги її кААліцИйної кАманди над кризою, інфляцИєю, про те, який класний чувак путін і кАмпанія і т.д. і т.п, а також… сукні, сукні, сукні.
Часто-густо буває так, що цінність чогось проявляється лише з його втратою. Чи не надто жорстокий урок отримає країна, аби дізнатися справжню ціну своєї, важко підібрати більш підходяще слово, розправи над Ющенком. Бо виглядає так, що ми дружньо і з задоволенням розтоптали його, не пропустивши навіть на підступ до другого туру. Оце так «молодці», здорово потрудилися.
Свого часу навіть Ісусу Христу судилося бути розіп’ятим. Ніхто б його, якби навіть хотів, не зміг врятувати. Це повинно було статися, позаяк таким був задум Господній. Голгофа мала відбутися… Можливо і на те, що трапилося в Україні, теж є замисел?
Це не для того, аби порівняти когось з Сином Божим. Одначе, у Віктора Андрійовича все ж таки був свій хрест, який він ніс на собі, а багато хто з нас, українців, лише потішалися з цього, вишукуючи зручного моменту, аби плюнути в нього чи пнути, щоб подивитися – встоїть чи ні.
17 січня пнули так, що тому вже не піднятися. Принаймні, найближчого часу. Тепер на арену активних дій повилазили дві диявольські сили, одна страшніша за другу.
Відтак Україна завдяки нам, українцям, занурюється в темряву національного забуття, морок денаціоналізації і демонтажу державного суверенітету. Україна впадає в затяжну кому, з якої не відомо, чи зможе коли-небудь вийти.
Розвиток подій навіяв автору матеріалу варіант майбутнього України, грізні чорні контури якого вже проступили на обрії.
Отже, хто б цих двох кандидатів не переміг - і в цьому справжня трагедія для України - її майбутнє після 2010 року мені видається наступним.
Демократичні перетворення, яким наприкінці 2004 року відкрив шлях Майдан, будуть згорнуті. Свобода слова знову стане удаваною, оскільки вона залишиться лишень для певного кола політиків - представників правлячої сили. На телевізійних каналах, як і нині, все ще залишатиметься безліч ток-шоу, але на них як в "старі добрі" кучмівські часи будуть ті ж самі обличчя й жодного представника опозиції!
Хоча, можливо, і траплятимуться винятки, та якщо й запросять когось з опозиціонерів, в студії зроблять все, аби політики з колишнього помаранчевого табору були сприйняті глядачами як невдахи, клоуни, неадекватні люди. Над цими запрошеними відверто глузуватимуть та насміхатимуться як їхні опоненти, яким зазвичай на таких програмах забезпечуватиметься чисельна перевага, так і відповідним чином підібрані хронікери, експерти, журналісти. І все це - під гучні оплески студійної аудиторії.
Докорінних змін зазнає історія України. В "найкращому" варіанті, тема ОУН-УПА зійде з телевізійних екранів, наукових видань та представницьких форумів, знову опинившись в глибокому підпіллі, в найгіршому - воїнів-упівців щосили тавруватимуть як фашистів й гітлерівських поплічників у телерадіоефірі, на освітянських зібраннях, в друкованій пресі та в наново складених підручниках з історії.
Голодомор 1932-33 років визнають за суто природне лихо і то з наслідками, значно перебільшеними "фальсифікаторами" від Ющенка. Нова інтелектуальна "еліта", що прийде на керівні посади у Міносвіти, Держкомархів та науково-дослідні інститути після зміни влади, рішуче заперечить штучний характер голоду 1932-33 рр. та його етнічну основу. Голодомор перестануть вважати навмисно зорганізованим, вживання слів "геноцид українців" опиниться під забороною.
Російській мові буде надано статус другої державної чи офіційної, що спричинить різке скорочення вживання української - фактично це рішення стане законодавчим оформленням нерівних можливостей для розвитку обох мов, воно підірве позиції української та закріпить панівний статус російської. Природно, що після цього різко зменшиться кількість українських шкіл і, натомість, значно побільшає російських. Російська мова отримає преференції в державних установах й культурних закладах, ЗМІ та інших сферах.
По країні підуть хвилі "фестивалів слов'янської культури й мистецтва", а також науково-практичних конференцій, присвячених спільній історії "братніх народів". Всі ці заходи з переважною більшістю російських учасників будуть об'єднані єдиною, сказати б, "просвітницькою", слов'янофільською тематикою.
Псевдомистецькі форуми, як от "Славянские песни", "Славянские голоса", "Мы - славяне!", "Славянское братство", "Братья-славяне", "Славянский стиль", "Славянская мозаика", "Славянская альтернатива", "Славянский мир", "Славянское единство" матимуть на меті всіляко підкреслювати спорідненість російської й української культур та нав'язувати українському суспільству їхнє сприйняття як чогось цілісного і неподільного.
На так званих науково-практичних конференціях з цілими десантами московських вчених насаджуватимуться лишень російські погляди та версії історичних подій, повністю відповідні офіційній лінії Кремля.
Це будуть такі собі антиєвроінтеграційні, антинатовські й антиамериканські дійства, на яких "славянский мир" протиставлятиметься західному - ворожому в розумінні організаторів заходів, й натомість оспівуватиметься воз'єднання братніх народів України, Росії і Білорусі задля противаги неслов'янам та "небратнім" слов'янам.
Зрадниками "слов'янської єдності" будуть проголошені болгари, чехи, словаки, словенці, поляки, македонці, хорвати - ті, чиї країни вступили до НАТО або впевнено йдуть до Альянсу. Таке практичне втілення отримає розгорнута офіційна державна пропаганда ідеї "слов'янської єдності" для України - курсу на подальше зближення з Росією, а насправді - цілковите й остаточне поглинання нею української держави .
Музей "Радянської окупації" якщо не ліквідують, то перетворять на музей "Радянської Слави". Буде розпочато кампанію з реабілітації Сталіна та виправдання сталінізму. По всій країні почнуть відновлювати пам'ятники комуністичним тиранам і більшовицьким катам, російським царям та імператрицям, політичним діячам різних історичних епох, пролетарським письменникам і знову заходяться перейменовувати вулиці на честь радянських вождів тощо.
Зрозуміло, що за таких умов на євроатлантичній інтеграції країни буде поставлено великий хрест, її відвернуть не лише від НАТО, але й Європейського Союзу. Україна фактично втратить самостійність у здійсненні зовнішньої політики, яка стане повністю залежною від Росії й підконтрольною Кремлю.
Газотранспортна система України через колосальні борги «Нафтогазу» таки буде передана Росії, що лишень зміцнить фактичну російську окупацію колись вільної демократичної країни з тотальним нав'язуванням їй російських стандартів у всьому: соціально-політичному житті, національно-культурній, історичній сферах.
Разом із втратою політичних та громадських свобод, євроатлантичного вектору розвитку країна повністю загубить і свою національну ідентичність, фактично перестане бути Україною.
* * *
