Рік за роком історія гортає сторінки книги життя. Їх плин нестримно віддаляє події минулого від сьогодення, відносить їх у давнину.

Для людей, які народилися на стику другого і третього тисячоліття від Різдва Христового, а також для прийдешніх поколінь, важливо знати. Хто ми такі? Чиї ми діти? Якого роду, племені?

Події минулих століть і тисячоліть навічно вписані у книгу життя. Минуле завжди бентежить душу, спонукає хоч на мить, зняти завісу часу і заглянути в найпотаємніше - джерела життя свого роду, краю…

З часової і просторової відстані одне явище або подія забувається, а інше — дедалі рельєфніше і ясніше проступає в пам’яті, наче все було вчора. І хочеться його якомога швидше зафіксувати правдивим записом, залишити спомином для нащадків.

Це стосується тих, хто і нині відчуває себе українцем, гордиться цим, не цурається своєї віри, історії, культури, традиції.

Тепер, як ніколи відкривається шлях до відродження Батьківщини. Тож кожен українець має долучитися до цієї святої справи - зберегти пам’ять про свій рід.

Я, Михайло Янкович-Височанський, постановив перед собою мету зібрати матеріали, впорядкувати і надрукувати книгу про історію українського роду Височанських Драго-Сасів.

Усвідомлюючи нашу історію і національні святині, починаючи з 2000 року я збирав матеріали, які в тій чи іншій мірі пов’язані з темою родоводу Височанських, інших родів, що тісно спокровнені на життєвих шляхах з родом Височанських. Це такі українські роди, як: Турецькі, Яворські, Ільницькі, Комарницькі, Матківські, Жупанські, Розлуцькі, Турянські, Лопушанські, Зубрицькі та багато інших. Мета - написання книги “Драго-Саси. Рід Височанських..”

За словами героя повісті Івана Филипчака “Сила волі” Василя Вериги- Петрусевича Височанського: “Якщо людина скаже собі: я хочу, я мушу і буде стояти на цьому постановленню, то діло мусить принести успіх!” Запорука цьому - сила волі.

Згідно з письмовими матеріалами та особистими дослідженнями, розкривається істинність усталеної думки, про не польське походження роду Височанських.

Наглядна робота покаже приклад виховування представників майбутніх поколінь у дусі глибокого почуття любові до Бога, Батьківщини, своєї нації, життя по таких християнських чеснотах як Віра, Надія, Любов, які були притаманні більшій частині українських дворянських родин. Книга виховуватиме свідому любов і жертовне служіння своїй Батьківщині, заради чого жили і віддавали життя кращі сини і доньки славного українського дворянського роду “Драго - Сас”.

Знання генеалогічних віток свого родоводу, родинних взаємовідносин, гордість за своїх предків, повага і честь за їхні вчинки і звершення стануть важливим поступом на шляху відродження української нації, значно підсилить енергетику представників родоводу аж до самовдосконалення та відродження національної самосвідомості.

Воістину! Шляхи Господні не звідані. В житті нічого випадкового не буває. В Бога все сплановано заздалегідь. Поясненням цьому є те, що три представники роду Височанських на ім’я Михайло займаються дослідженням родоводу. На даний час є зібраний чималий матеріал. По запиту Михайла Височанського, Сансонський інститут геральдики надав оригінальну відповідь. Вона виглядає наступним чином:

Ваше прізвище бере свій початок між ХІ-ХІІІ ст. і було вперше записане для того, щоб відрізняти одну особу від іншої. Воно використовувалося як описове слово для підтвердження особистості. Під 1490 роком воно стало добре відомим прізвищем і передавалося іншим в родині, змінюючись впродовж століть, воно зазнавало мутацій, допоки не набуло теперішньої форми.

В той час, коли Ваше прізвище розвивалося, хрестоносці почали в 1095 році під проводом Папи Урбана ХІ роботу по ідентифікації символів, які набирали форму гербів. Геральдика робила записи цих військових знаків і саме з цих записів ми прийшли до твердження, яким був герб Вашого родинного прізвища. Відтінки і позначки, представлені на гербі, є зв’язком з почестями минулого і теперішнім носієм імені. Стародавні воїни і державні мужі з таким же прізвищем, навіть якщо вони не мали до цієї самої родини відношення, були причетні до появи цивілізації і суспільства з тої доби, яку ми тепер називаємо “темними віками” аж до нової доби ХХ ст.

Можливо, що Ви не будете вважати, що герб є точно таким, як Ваш власний, тому що в середні віки, коли геральдика була функціональною наукою записів гербів, кількість яких була великою і які перебували під контролем геральдистів.

Обриси щита, на якому був зображений Ваш герб, беруть початок ще в ХІІІ ст. Його функція тоді полягала в тому, щоб відбивати стріли, які були випущені з луків, відбивати удари ворожих мас і захист від мечів та сокир, які використовувалися в битвах.

Я не історик, і висліди походження роду Драго-Сасів не проводив. Це зробили польські, угорські та українські дослідники – історики. Тому, перш ніж розпочати розмову про рід Височанських, читачеві необхідно хоч трохи ознайомитися з історією роду Драго-Сасів. Направду багатий матеріал про рід Драго-Сасів зібрали українські історики-дослідники М.Терлецький і Ів. Волчко-Кульчицький, який втілився у книги “Трак часу Драго-Сасів” та “Історія села Кульчиць і роду Драго-Сасів”.

Власне тому в історії Драго-Сасів, на мою думку, найкраще буде надати слово найкращим українським історикам-дослідникам.

Загадкові таємниці в нашій історії залишаються загадковими тому, що це були або заборонені і забуті теми, явища, імена або на них не звертали уваги історики. Вони вивчали і далі вивчають і досліджують історичні долі малознаних і далеких від нас чужоземних племен, обминаючи складність становлення і утвердження окремих верств свого народу. Проте народна пам’ять чітко тримає в собі успадковане з далекого минулого...

Історія роду Драго-Сасів є невід’ємною частиною історії української шляхти. Протягом століть з’явилось багато гіпотез і версій про походження роду Драго-Сасів. Поскільки питання походження роду Драго-Сасів глибоко не опрацьовувалось українськими істориками, то зрозуміло, що з’являлась велика кількість припущень і домислів, які базувались на тенденційних висновках окремих хроністів чи істориків при роз’ясненні ними білих плям в історії роду.

Сконденсовано відомості про рід Сасів подав К.Нєсецький у своїм “Herbarzy Polskim”: “…початки того гербу походять із Саксонії, звідки також Сасом зветься, прийшов з Саксонії до Угорщини, звідки граф Гуйд, згідно зі свідченням Войцеха Стрепи, з немалим військом до Лева княжича Руського прибувши, і зв'язавшись з Литвою, Мазовше спустошивши, за що в нагороду за свої лицарські справи крім різних подарунків ще і близьку родичку княжича за жону узяв, осів у Руських краях, і для нащадків своїх з різними прізвищами, які печатаються тим гербом, став батьком".

“Poczet szlachty galicyjskiej bukowinskiej” уточнює, що "рід Драго-Сасів прибув на Русь Галицьку з Мармарошу. Належить він до родів геральдичних... Герб роду знаходиться в "Клейнотах Длугоша"... Основним тереном перебування роду є Галицька Русь і Литва".

У "Клейнотах Длугоша" зазначено: "Сас. Драги або Саси. На блакитному полі розміщений півмісяць жовтого або золотистого кольору з двома зірками такого ж кольору над ріжками півмісяця, посередині півмісяця вістрям догори розміщена стріла. Рід Волоський із гір і лісів Руської провінції, займав гірські полонини, князівського походження, мужі прості, правдиві, вправні, хоробрі, мужні, посад не випрошують, але посадові за кров'ю".

“Poczet szlachty galicyjskiej bukowinskiej” подає три головні варіанти гербу Сас.

1. На блакитному полі над золотим півмісяцем між двома золотими шестикутними зірками розміщена срібна стріла. У клейнодах над шоломом у короні хвіст павича, прошитий стрілою вліво.

2. Сас або Місяць: на блакитному полі над золотим півмісяцем три шестикутні зірки. У клейнотах над шоломом у короні три страусові пера.

3. Сас Пруський. На червоному полі над золотим півмісяцем між двома золотими шестикутними зірками розміщена срібна стріла навпаки. У клейнодах над шоломом у короні на шести перах чаплі поміщена рука воїна з мечем.

Щит є найважливішим елементом в обладунку лицаря, а також єдиним елементом без якого не може існувати будь-який герб. Родинна відзнака (з сарматської традиції -- тамга), намальована на поверхні щита, складає простий, або малий герб.

Палітра характеризується сукупністю кольорів в оздобленні гербу. Згідно стародавньої геральдики, тільки чотири фарби: червона (gules), синя (azur), зелена (vert) і чорна (noir); та два метали: золото і срібло можуть використовуватися з цією метою. Драг-Сас користується тільки синьою фарбою, золотом та сріблом.

Місяць: прадавній символ, що з'явився в Європейській геральдиці з часу першого хрестового походу, сам походить з невідомих глибин містичної традиції. Часто траплявся в символіці націй, які межували з турко-пануючими країнами, які в свою чергу запозичили його з Візантії.

Зірки: тільки шести і більше променева зірка вважається правильним геральдичним елементом. Згідно традиції, зірці надавали символу натхнення і надії на майбутнє, для прикладу stella antecedebat (з латинської -- зоря прийдешня).

Стріла: є нетиповим геральдичним елементом, притаманним переважно українській і польській традиції. Стріла походить від прадавнього символу власності окремих племен західного слов'янства, звідки вона і перейшла в геральдику. Стріла є найстаршим елементом в гербі Драгo-Сасів, всі інші елементи були додані пізніше.

Шолом: знаходиться над щитом майже кожного гербу, і несе з собою ознаку шляхетності його володаря. Немає чітко визначеного стандарту в його зображенні -- найчастіше воно змінювалося в залежності від тогочасних уявлень чи відповідного смаку власника.

Корона вінчає шолом за традицію. Це зовсім не означає, що носій гербу має зв'язок з королівською кров'ю, проте відображає той факт, що її власник служить короні та усій шляхті.

Клейноди найчастіше підкреслюють центральний елемент герба, проте досить часто вони замінюються трьома, чи п'ятьма-сіма перами пави, чаплі, чи страуса. Частково, тип і кількість пер в клейнодах відображали посадовий ранг його власника.

За винятком головної і найчастіше уживаної версії гербу Драг-Сас (Сас I), прадавнього герба (Сас II) та маловідомої галицької відміни (Сас III), існують ще два основні варіанти -- Місяць-Сас, золотий місяць з трьома зірками над ним, розташованими в два ряди на синьому щиті , та Прус-Сас, місяць з двома зірками і стрілою між ними, вістрям донизу, теж на синьому щиті . Герб оздоблений шістьма перами чаплі та озброєною мечем рукою. Ці варіанти вживалися дуже малим числом родин.

sas I

sas II

sas III

sas ksiezyc

sas prus

Окремі родини Драго-Сасів дещо змінили свій герб з часом, хоч це і нетипово для традиції української чи польської геральдики, за винятком нечисленних випадків, коли герб доповнювався окремими елементами як відзнака певних заслуг. Найчастіше змінювався колір чи положення якогось з елементів гербу. Нам відомі наступні відміни: Білинських, Діделів, Ляхницьких, Лукавецьких, Ролбецьких, Серецьких, Сомковичів, Сташкевичів та Гарчинських, Мсцишевських, Сомничів і Спегавських герба Прус-Сас.

bilinski	dziedzul	lachnicki	lukawiecki	rolbiecki
serecki	somkowicz	staszkiewicz	garczynski	msciszewski
somnicz	spegawski

Існували і інші відміни герба в зв'язку з шляхетським титулом родини -- баронів Блажевських, Раставецьких, Сассів і Серецьких, та графів Дідушицьких, Гарчинських, Комарницьких, Уруських і Яворських. Крім того, відомі ще щонайменше шість зображень зміненого герба з печаток галицької шляхти 14-15 століття, тут не наведених.

blazowski	rastawiecki	sass	serecki	dzieduszycki
garczynski	jaworski	uruski	komarnicki

Окольський, а за ним і решта гербовників стверджують, що в 1236 році за короля Дангела (Данила) до Галицької землі прийшов comes Гуйд зі своїм загоном. На його прапорі лежали місяць з двома зірками, та стріла в польоті. Цей чоловік прибуває з Угорщини, і ймовірно, що інші численні лицарі герба Сас прибули на Галицьку Русь пізніше, як наприклад родина Саса-Воєводи в 1370-80 роках. Деякі з них, як наприклад comes Wanczaluchus, Іван, що прийшов на терени Турки за грантом короля Ягейли в 1431 році, були русинами.

Що ж до родин, які належали до герба, то вони були досить численними вже з сивої давнини, і тільки збільшувалися в часі за рахунок адопцій, відокремлення нових гілок в самостійні родини, та гранти польських королів 16-17 ст, які не дуже визнавалися одвічною шляхтою. Гербовник Папроцького в 1584 році згадує 68 родин герба Сас та його варіантів (позначених в списку червоною зірочкою *). Сьогодні герб нараховує більше 350 родин:

Drag-Sas

Ksiezyc-Sas

Hoszowski*, Palmitowski ,Paschalski ,Podmichalski ,Porembalski, Porebalski ,Przewoziecki

Prus-Sas

Garczynski, Msciszewski*, Somnicz ,Spegawski ,Szczudlowski ,Teszmar

Не вказуючи на причини відходу Драго-Сасів із Саксонії або Саської землі, але доповнюючи одисіаду роду відомостями про його участь у хрестових походах, польський хроніст Бартош Папроцький у праці “Herby rycerstwa polskiego, zebrane i wydane г. 1584” пише, що "початок гербу Сас - із Саксонії, тому так і називається. Драго-Саси з Саксонії пішли в хрестовий похід, а згодом були на Уграх, звідки прибули на службу до руського князя Данила, а потім його сина Лева. Осівши в Руській землі, завели сім'ї та гербом тим в різних родах послуговувалися, мали свої печатки і самого Гуйда батьком звали".

Загарбання верхньолужицьких земель у 10 ст. німецько-саксонськими феодалами з насильною германізацією місцевого слов'янського населення призвело до того, що із вжитку поступово випала назва "лужич", "лужичанин", "лужицький", а натомість утвердилися назви "сакс", "сас", "саський". І в письмових пам'ятках наступних століть корінних жителів рідко називано "сербський люд", а здебільшого "саксами" або "сасами", що вказує на територіальне, а не на етнічне походження окремих мешканців Саксонії або Саської землі. Наприклад, чеською або верхньолужицькою мовою Сак¬сонія зветься Саско, а житель Саксонії чи виходець з неї - Сас; відповідно Пруско і Прус, Русінско і Рус, Харватско і Харват, Сербско і Серб, Угерско і Угр (доречно звернути увагу, що населений пункт коло м. Стрия, що на Львівщині, і дотепер зберіг назву саме Угерско, а не Угорське).

Галицькі слов’яни, які осіли на Закарпатті ще в часи великої мандрівки народів були відтиснені уграми до Карпатських гір і далі на захід в Саксонію. Згодом угорські королі використовували слов’ян-українців як сторожа своєї оборонної північної лінії.

Співставивши та пов'язавши відомості щодо переселення слов'ян з правітчизни на Захід, інформацією польських хроністів про те, що предки роду гербу Сас тому і звуться сасами, що прийшли із Саксонії, з певністю можна стверджувати, що це слов'янський рід з хорватолужицької території.

Стосовно іншої частини назви Драго-Сас Ф. Пєкосінський у книзі "Rycerstwo Polskie w srednich wiekach" стверджує, що назва Драг походить від імені, а "... вся шляхта, котра ним послуговується, походить від пануючої династії слов'ян Драгів". Він також наводить короткий родовід князів, серед імен яких немає німецьких, угорських чи волоських, а тільки слов'янські: Драг, Задраг, Драговид. Імена легендарних князів з династії Драгів не є повністю вигаданими. У більшості випадків вони мають відповідники, можливо не зовсім точні, серед правителів лужицьких, ободритських, сербських та інших західнослов'янських земель. Корінь "драг" - з хорватської "друг", а "драги" - други, друзі, побратими. Ось що з цього приводу зазначає дослідник роду Драго-Сасів І. Волчко-Кульчицький:

"Драги - други, на печатках патріархальних відносин - це молодіжна громада вихідців із задруги - територіальної общини зі спільним землеволодінням, обробітком землі, спільним харчуванням, одягом, власністю, доходами тощо. В часи розкладу патріархальних відносин термін "драга" означав частину постійної княжої бойової дружини зі своїм провідником. Така бойова одиниця безвідмовно виконує розпорядження провідника, вся слава спадає виключно провідникові, іменем якого називаються всі, хто йому підпорядкований". Якщо перший енергійний організатор бойових дружин зі слов'янського роду Драгів став провідником "драги" у Саській землі, то це і призвело до утворення остаточної назви Драго-Саси.

Стосовно одного з перших знайомств галичан з драго-сасівськими лицарями і, відповідно, Драго-Сасів з Галичиною, то "Галицько-волинський літопис" зазначає, що у 1216р. десятирічний князь Данило перебував при дворі угорського короля. У той час князь Святослав Чернігівський та Ігоровичі спільно з поляками і половцями захопили Галицьке князівство. До угорського короля Андраша прибули галицькі бояри з просьбою: "Дай нам отчича (молодого Данила), щоб з ним прогнати Ігоровичів з Галича". Король задовільнив просьбу галичан, пославши з ними військо одноплемінне і одновірне галичанам під проводом великого дворецького Пота з воєводами.

Цьому походу сасівських лицарів на землю, яка знову стане їм Вітчизною, передувало багато подій прямо чи дотично пов'язаних з долею роду Драго-Сасів.

Волею долі Драго-Сасам, нащадкам антів і склавінів, які під тиском обставин змушені були переселятися на захід зі своєї прабатьківщини, через багато віків судилися знову повернутися в Україну.

Неспокійний політичний, економічний та релігійний клімат, що панував у Європі на початку другого тисячоліття, призвів до виникнення хрестових походів. Перед загрозою асиміляції та закріпачення зі сторони німецьких феодалів до хрестоносців пристають бойові дружини лицарів гербу Драго-Сас, розраховуючи на церковний захист своїх земель. Учасники хрестового походу засновують у другій половині дванадцятого століття духовно-лицарський тевтонський орден, який у 1189 році набуває військового характеру. Дараго-Саси, перебуваючи у складі товариства, за участь у поході набули право на доповнення свого герба “покореним” півмісяцем.

Наприкінці дванадцятого століття Драго-Саси разом з тевтонцями повертаються до Європи. У 1211 році групу прибульців-лицарів запрошує угорський король Андраш для боротьби проти половців і осаджує їх на Надборських землях з правами ленників. Ті учасники хрестового походу, які у 1198 році не були зараховані до ордену, одразу були переорганізовані для несення прикордонної служби, зокрема в Семигородді і Трансільванії. Драго-Саси також були задіяні для придворної служби при угорських королях, спільно зі своїми одноплемінниками, які перебували тут ще з часів великої мандрівки народів. У 1225 році угорський король Андраш депортує частину хрестоносців, по причині зловживання ними гостинністю короля: вони самовільно захоплювали землі, заселяли німецькими осадниками навколишні території. На запрошення Конрада Мазовецького загін Драго-Сасів разом з іншими депортованими хрестоносцями переходить у Мазовію, де у 1226 році утворює одну із родових територій Пруської конфедерації – Сасовію. Не бажаючи асимілюватися у германському морі вони змушені були шукати кращої долі у хрестових походах. Пройшовши шлях від Саської землі через Угорщину до Галичини і віднайшовши тут серед одновірців свою прабатьківщину – вони вважались і вважаються українськими істориками і істориками сусідніх народів автохтонами Галицької землі. Цілковиту приналежність лицарського роду Драго-Сасів Україні засвідчив той факт що ніхто із німецьких чи угорських, румунських, чеських і польських дослідників не включав цей рід до своїх історій.

Записи хроністів про генезис Драго-Сасів дійшли до нас через Волощину і Угорщину або ж виводять їх з волохів чи угрів. Якщо у той час Волощина і Трансільванія були частиною Угорського королівства, то правильніше було б називати прибульців-сасів уграми, як вихідцями з Угорщини. Але у народних переказах землі на південний захід від Карпат все ще вважалися римськими і нащадків даків продовжували називати волохами. Західнослов’янська загальна назва середньовічного населення придунайських князівств і Трансільванії залишалася – “волохи”. І досі поляки називають італійців волохами. Поширення влади угорських королів на території Закарпаття, Словаччини, Трансільванії і Хорватії вимагало заселення пустинних земель і укріплення пограниччя: з’являються німецькі колоністи, запрошуються лицарі-хрестоносці, використовується місцеве неугорське населення – нащадки білих хорватів, зав’язуються тісні родові зв’язки угорської королівської родини з королями і князями сусідніх держав, зокрема з князями галицькими, київськими та взагалі руськими. З прибуттям в Угорщину Драго-Сасів, учасників хрестових походів, які поповнювали свої дружини місцевим українським населенням, українські громади колонізують віддалені від Карпат у глиб Угорщини терени угорського королівства. Наприкінці ХІІІ-го століття в Угорщині знову запанувала знать обмежуючи права дрібного, в першу чергу іноплемінного лицарства, що в значній мірі спонукала сасівські дружини до переходу в Галицьке князівство.

До постійної непевності та небезпеки ворожого нападу призвичаювались Драго-Саси ще проживаючи в Лужиці на кордоні з Саксонію і пізніше за часів імператора Генріха IV, на кордоні Священної Римської Імперії, а потім на кордонах угорського королівства з волохами, польським і галицьким князівствами. Особливі умови життя на пограниччі витворили з них своєрідний тип людей, які поєднували в собі водночас воїна і виробника, що у феодальному суспільстві закріплювалося приналежністю до відповідного стану – шляхетства, традиційно ототожнюваного з лицарством. Драго-Сасівські лицарі тому і потрібні були Данилові, а потім його наступникам, бо відзначалися високою військовою організацією, дисципліною і володіли ефективними способами оборони. Вони зналися на будівництві укріплень, обсаді залогами, добре вміли господарювати. Воїни з Драго-Сасівського роду мали великій досвід ведення воїн з німцями, зналися на військовій тактиці хрестоносців. Вони були потрібні Данилові як для відбиття ворожих нападів, так і для реформування княжої дружини. Для цього Данило створив з прибульців-сасів загони кіннотників, замінивши ними боярські дружини. Запрошених Драго-Сасів князь осаджував на основі саксько-германського права, надаючи групі осадників грамоту на спільне осадництво в середньому двадцять господарств із загальним наділом 60 ланів. Надавалися осади переважно вздовж кордону держави і вздовж торговельних шляхів: водних чи сухопутних.

Ні звільнення хрестоносців-сасів від податків на час перебування у христових походах, ні обіцяне звільнення з під влади феодала чужинця у поєднанні з глибокою вірою у необхідність визволення господнього гробу не зменшувало потреби пошуку кращої долі на землях правітчизни – Галичини. Тільки на віднайденій батьківщині могли сповна розкритися лицарські ідеали Драго-Сасів, які зводилися до таких чеснот як вірність, шляхетність, честь та справедливість.

Драго-Саси, нащадки давніх галичан, повернувшись через століття до правітчизни, принесли свої працьовиті руки, військове ремесло і найголовніше – пам’ять про спільне родове коріння.

Мій рід належить до старовинного українського дворянського роду “Драго-Сас”, історія якого налічує тисячу років. До наших днів дійшли архівні матеріали, письмові і друковані першоджерела, які засвідчують історію походження таких родів як Турецькі, Яворські, Ільницькі, Комарницькі, Височанські, Матківські, Розлуцькі та ін.

Засновником наведених вище родів є граф Ванчі Волох - лицар із Семигородщини. В 1431 році польський король Владислав ІІ надає привілей на володіння селом Туркою Ванчі Волоху та трьом його синам, що здобули право Михайло Янкович-Височанський.

Михайло Янкович - Височанський, нащадок роду Драго-Сас закликає представників усіх гілок (придомків) роду Височанських об’єднати зусилля для дослідження та видання книги: "Історія роду Височанських гербу Драго-Сас". 
Адреса для контактів: вул. Стрийська, 5, кв. 1, м. Сколе, Львівська обл., 82600, Україна Тел. дом.: (38-03251) 2-25-56.