Коли ми кажемо, що Львів – європейське місто, то воно повинно мати й усі європейські атрибути. Але чи має?

Візьмемо головну площа міста. Вона завше була присвячена Богоматері, як то й прийнято у багатьох європейських містах. Поляки називали цю площу «пляц Марийскі», українці – «Марійська площа». І так було у Львові до совітів. Але прийшли визволителі, й площа Марійська зникла разом із пам'ятником Богоматері, а натомість з'явилася площа імені Адама Міцкевича. І то тільки тому, що там стоїть йому пам'ятник. Якби пам'ятника не було, то не сумніваюся, що площу б назвали імені Леніна.

Але той час минув. Чому не повернути стару назву? Чи не досить вулиці імені Міцкевича?

А я б пішов ще далі і відновив би вулиці Францисканську, Єзуїтську (та прецінь саме у єзуїтів навчався Богдан Хмельницький), Сакраменток і т. д. Ці всі ордени дещо й добре робили для міста.

Ще мене дратує проспект імені Т. Шевченка. Чи не досить довжелезної вулиці? Чому не повернути назву Академічна? Академіками, між іншими, до війни називали зовсім не учених пенсіонерів, а студентів. З Академічною пов'язано чимало пісень, балад, жартів, цілих історій. Врешті-решт, вона не зникла з пам'яті й фіґурує досі у літературних творах, наприклад у баладі Віктора Неборака: «По Академічній, усіма помічені, віті ми і юри ми – шпацеруємо. А назустріч – з голочки – галечки і олечки з личками мальованими: не знайомі ми», «На Академічну небо сипле ніччю, і говорять "па" їй парочки й компанії».

Цитат можна навести й більше, бо Академічна згадується у безлічі спогадів та прозових творів. А що написано про проспект Т. Шевченка?

Що ще є важливим для європейського старого міста? Сурмач.

Як згадаю, скільки років я нудив про те, що треба сурмача на Ратушу! Всі махали головами: ая, ая, треба, дуже добра думка. Депутати кивали, пан бурґомістер кивав, пан заввідділом культури кивав, грошові лантухи кивали теж і відразу напружували свої куці мізки, аби порахувати, кілько то часу зосталося до виборів. Ну, і радісно повідомляли, що авжеж – чудова ідея, але прошу мені тото нагадати тоді-то й тоді-то. Перед виборами.

Але я не хотів, аби то було перед виборами. Я хотів, аби то сталося від серця.

Але ніхто пальцем так і не рушив. Врешті, я ся взлостив і дав таке люте інтерв'ю, що в повітрі раптом щось змінилося. Шеф-редактор «Експресу» Ігор Починок зголосився і все організував, а потім від нього Юрко Назарук перебрав. Ну, і є.

Тепер сурмач сурмить, хоч і не так часто, як у Кракові, бо, видно, все-таки грошей забракло. І я тішуся, що туристи чекають на сурмління.

Але не треба забувати ще й таке, що Львів раніше називали «королівським містом». І що ми маємо тут королівського? Один-єдиний пам'ятник, на якому написано «Король Данило». А вже аеропорт не імені короля Данила, а Данила Галицького. Бо тоді ще при владі були риги.

Нагадаю, що коли 2001 року було відкрито пам'ятник Данилові Галицькому з написом «Король Данило», православні попи з галицького Підгір'я зібралися у місті Самборі, де солідарно (від імені УАПЦ і УПЦ КП) висловили «рішучий протест» проти величання Данила королем: мовляв, королі – то в поляків, а в нас, українців (читай – холопів. – Ю. В.), мають бути тільки князі... (Див.: Прикарпаття: Народний часопис Старосамбірщини. – 2001. – N98 від 26 грудня).

Московська і підконтрольна їй комуняцька преса тоді аж шкварчала від злості. Доморощені історики виступили з цілими дослідженнями, які заперечували акт прийняття корони від Папи Римського.

Бо наші вуйки... то окрема історія. Їм усе треба пояснювати, щоразу пукаючи по голові дерев'яним молоточком. Село...

Зате росіяни давно вже проголосили: «Даниил Галицкий. Первый русский король». Саме так і називається роман якоїсь Натальї Павліщєвой.

А ви як гадали? Не візьмемо ми, візьмуть інші.

То чому бодай тепер нарешті не перейменувати аеропорт імені короля Данила? І без Галицького.

Володимира Великого світ називав БАЗИЛЕВСОМ, сиріч імператором. А ми – ні, ми скромні – князем. Або ще смішніше: на початку вулиці Володимира Великого вже роками стоїть вказівник «вул. Володимира В.».

Вулицю князя Лева треба перейменувати на короля Лева. І додати ще вулицю короля Юрія, сина Лева. Далі треба назвати котрусь вулицю імені королеви Констанції.

Такі речі дуже гарно впливають і на гонор жителів міста, і на туристів.

Якщо ви побуваєте в Болгарії, Сербії чи Хорватії, то будете вражені великою кількістю вулиць, що названі на честь князів, царів, королів, королівен, ба навіть австрійських імператорів. В Опатії, хорватському курорті, над окремими лавочками написи: тут сидів Франц-Йосиф, тут любила відпочивати імператриця Єлизавета.

Австрійські імператори й імператриці не лише хорватам добрими справами запам'яталися, але й нам. Тобто, звісно, не всім нам, а лише тим, з яких вивітрився совок.

Совок і Грушевський з багатьох українців зробили соціалістів. А соціаліст лусне, а не дозволить поставити пам'ятника Марії-Терезії та Францу-Йосифу (і Першому, і Другому). Бо соціаліст за своїм родоводом – чистої води рогуль. Тупий і недалекий.

Воно приплелося до Львова з села Затемного і вже вважає, що може мати голос. Ні, вуйцю, ти маєш голос у своєму селі, а не тут. І я тобі не буду пояснювати, що саме для нас зробила Марія-Терезія. І як завдяки австріякам ми змогли зберегти свою ідентичність, коли в Росії заборонялася українська мова. Не буду нагадувати, що зробила імператриця для Греко-Католицької Церкви, організувавши навчання для священиків у Відні й заборонивши вживати принизливе слово «уніат».

Як і не буду це пояснювати деяким псевдоісторикам, які, не маючи за душею жодної монографії, жодної історичної праці, а лише якусь сотню-другу статейок, гордо іменують себе істориками і випускають бульбашки з носа.

Я на теми історії написав не менше, але ніколи не титулував себе істориком.

І зараз я це все написав лише тому, що хочу, аби Львів став європейським містом не на папері, а насправді.