“Кожний нарід гордиться своєю шляхтою, тільки один український відмежовується насилу від того вінка людських окрас, наче б це була марнота - мати визначних предків і почувати в собі шляхетську кров (…). Будь-що-будь повинні ми й над тим застановитися, чи не було б добре плекати, як цінну силу, шляхетство, не тіьки душі, але й імені, тобто підтримувати невмирущість пам’яти тих предків, що надали своїми геройськими вчинками славу й слеск свойому імені”. 

Так писала Ольга Кобилянська, спадкоємиця найдавнішого й найчисельнішого боярсько-шляхтянського роду Драґо-Сасів, про доцільність відродження українського дворянства. Треба відразу уточнити, що йшлося не про відродження шляхти як суспільного стану, — у 20-му столітті це було б анахронізмом, — а про відновлення генеалогічного дерева видатних предків-лицарів, про створення громадської організації з числа нащадків давніх гербових імен. 

Ведеться мова, власне, про Драґо-Сасів, чиїми нащадками є носії таких прізвищ, як Бачинський, Бережницький, Березовський, Голинський, Городиський, Грабовецький, Добрянський, Жураківський (саме родина Жураківських нині активно веде пошуки нащадків своїх предків Сасів), Кобилянський, Кульчицький, Ластовецький, Літинський, Монастирський, Новаківський, Рудницький, Сас, Сваричевський, Стрельбицький, Сулятицький, Турянський, Чайковський, Терлецький та багато-багато інших — кількасот прізвищ. 

Трохи історії. 

Витоки найчисельнішої геральдичної родини України-Русі та одного з наймогутніших родів середньовічної Угорщини пішли з 10—11 століть. Землі західних слов’ян потрапили під владу німецьких феодалів і місцеве населення, рятуючись від онімечення, шукало кращої долі на сході. За свідченням історичних хронік, до Галичини цей слов’янський праукраїнський рід запросив Данило Галицький. Угорська гілка роду Драґо-Сасів у 13 ст. цілковито вигасла у боротьбі з турками. Інакше велося Драґо-Сасам на північних схилах Карпат. 

На 15 століття найвидатнішою Драґо-Сасівською родиною були Даниловичі. Ще й досі їхній герб можна побачити при в’їзді до Одеського замку та на гербі містечка Сасів, що на Львівщині. 

Від Сасів походить шляхетська родина Конашевичів (звідти вийшов гетьман Сагайдачний), родина Шептицьких. 

На сьогодні відомо близько 600 родин герба Драґо-Сасів. Якщо князівські роди вигасли, або полонізувалися ще в 17 столітті, то дрібна шляхта продовжувала служити своїй Батьківщині — якщо не мечем, то пером. Порівняння переліку Сасівських родин Коломийщини загалом збігається з переліком відомих релігійних, просвітницьких і громадсько-політичних діячів кінця 18 — середини 19 століть. 

Чи не найбільшим осідком Драґо-Сасів були Березови на Косівщині. Чи не всі колишні і нинішні відомі особистості з Березовів — нащадки цього славного роду (дехто й сам про те не знає). 

Тепер декілька слів про відновлення й згрупування роду Сасів. 

1907 року створено Товариство Руської Шляхти в Галичині; збори відбулися в Самборі. В лютому 1909-го товариство, фактично, розкололося. У 1938-му була спроба його відродити. Наступного року випущено зошит “Золотої книги українського лицарства”. 2002-го року в Києві постала ідея відродження цього товариства. 

2004-го в Івано-Франківську скликано перші збори відродженого товариства. 4 квітня 2005-го року Товариство Руської Шляхти зареєстроване в Україні. І, нарешті, в грудні 2007-го Коломийська міськрада зареєструвала громадську організацію під назвою “Українське Шляхетське товариство Покуття”. Головою обрано Олександра Коваля. Членство в товаристві поділяється на ґонорове, дійсне та асоційоване. Ґоноровими членами є особи, які на підставі документів можуть підтвердити своє пряме походження від руської шляхти чи козацтва. Дійсними членами є особи, які на підставі родинних прізвищ можуть походити від названого шляхетського роду. Асоційовані члени не належать до старовинної шляхти, але вносять вагомий внесок у розвиток чи діяльність товариства. 

Наостанку слід сказати, що “Українське Шляхетське товариство Покуття” не претендує на жодні пільги. Зрештою, шляхетство — радше ознака духу, а не крові. Разом з тим, усвідомлення свого походження від касти лицарів-оборонців краю таки додає респекту, а заодно — й відповідальності.