Митрополит Андрей Шептицький

Рід Шептицьких надзвичайно пов’язаний з духовенством. Він подарував церкві своїх синів – ігуменів, єпископів, трьох митрополитів.
Це старовинний боярський рід, який відіграв велику роль в нашому церковному та національному житті.

Митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в мальовничому селі Прилбичі, що на Яворівщині біля Львова, в сім'ї графів Івана Шептицького та Софії з Фредрів. При хрещенні його назвали Романом Марією Александром. Батько його, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, що отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством. Щоправда, ще у XVII - XVIII ст. рід цей через шлюби з поляками геть сполонізувався. У родині Шептицьких розмовляли польською, хоч батько пам'ятав про своє українське коріння.

Гімназійну освіту Роман розпочав із десяти років у батьківському домі, а іспити складав у Львівській гімназії імені Франца Йосифа. Таким чином хлопець з відзнакою закінчив чотири класи, а згодом батьки відвезли його в Краків, у гімназію св. Анни, яку він закінчив 1883 року, теж із відзнакою.

Родина Шептицьких.

1884 року майбутній митрополит вступає на правничий факультет Краківського університету, а з третього семестру переїжджає до Бреслава (нині - Вроцлав), де відвідує лекції з філософії, славістики й теології. Уже тоді серед студентів зазнав слави запеклого русина, прихильника греко-католицького обряду, хоч тоді ще офіційно обряду не змінював. 1885 року юний Шептицький заснував інтелектуально-духовне товариство “Соцієтас Гозіяна”, навколо якого гуртувалася католицька молодь. 1887 року закінчив студіювати право в Кракові, отримавши ступінь доктора права. Але на цьому не зупинився, розпочавши студіювати право у Мюнхені, а у Відні філософію. Впродовж усіх студентських років Роман переконував батьків дозволити йому вступити до монастиря, але вони вперто відмовляли.

Від монаха до Митрополита 
У квітні 1886 року Роман їде до Рима. Батьки гадали, що в цій подорожі хлопець розвіється і перестане думати про чернецтво, адже на нього чекала гарна кар'єра, дівчина-шляхтянка, яка його кохала... У Римі за допомогою знайомих Кардиналів Роман потрапляє на аудієнцію до Папи Лева XIII . Йому хлопець повідомляє про свій намір вступити до монастиря Василіянського Чину. Папа, обійнявши його, промовив: “Мій сину, вибирай найліпшу частину, яка буде невід'ємною частиною тебе..” Папа мав великі плани щодо УГКЦ. Він планував реформувати Чин св. Василія, який на той час занепав і сполонізувався, створити Патріархат із центром у Львові. Під час другої аудієнції Романа, Папа благословив його намір вступити до монастиря.

1896 року о. Андрея призначають на посаду ігумена монастиря св. Онуфрія у Львові. Саме це дало йому багато можливостей проявити себе не лише в церковних, а й у мирських важливих справах. 2 січня 1898г. ієромонаха Андрея призначили Станіславським єпископом.

22 жовтня 1900 року Кир Андрей з починами відвідував Рим. Папа Лев Х11 запросив його до себе на аудієнцію і сповістив про своє благословенне рішення – призначити його на Митрополичий престол. 31 жовтня 1900 року у пресі з’явилось офіційне підтвердження про номінацію єпископа Шептицького Галицьким.

Митрополит Андрей чи не в кожній суспільній галузі доклався до її розвитку, мав величезний вплив на духовність свого народу. 1906 року він організував першу в Україні прощу до Святої Землі - Єрусалима, в якій брало участь понад 500 чоловік. З особливою ревністю дбав про народну освіту. Допомагав матеріально багатьом середнім школам, “Просвіті”, “Рідній школі”. За власні кошти придбав будинок для дівочої гімназії, а в соборі св. Юра організував Народну школу ім. Грінченка для бідних дітей. Віддав свої землі для садівничої школи в Липованні, а для хліборобської – в Коршові. Підтримував дитячу патріотичну організацію “Пласт”, подарувавши їй для літніх таборів свій маєток в Підлютому. 1903 року заснував Народну лічницю, в якій могли безкоштовно лікуватися бідні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині.

Патріарх Української греко-католицької Церкви Митрополит Шептицький освятив збудований у 1927-1928 рр. храм Благовіщення Пресвятої Богородиці в Гребенові.

Храм Благовіщення пр.Богородиці с.Гребенів.

 

Великого Митрополита зустрічала уся бойківська громада Гребенова та околиць.

Освячення храму.

 

Митрополит та інші духовні особи неодноразово відвідували санаторій-віллу "Зелемінь” з метою лікування та проведення духовних реколекцій.

Перші реколекції відбулись у вересні 1931 та 1933 рр.

В 1931р вони відбулись за сприяння Товариства О.О. Катихитів, а у 1933 – товариства св. Андрея. В обох реколекціях взяли участь по 40 священників.
 

Реколекції на віллі «Зелемінь» 1933р.

 

Найкраще висвітлено у письмовому записі від відвідувачів літопис «Зелеміну» 1932р.:

«Скріплений фізично і психічно, з повним признанням для управи пансіону. Кличу на прощання усім, що вже вийхали і тим, що ще лишаються. До милого побачення в нашім коханім «Зелеміні» в 1933р.»
о. Осип Кишакевич

«З повним признанням для Зелеміну, де вид прегарний, заряд дбайливий і кухня бездоганна»
Ісидор Громницький

Священичий санторій « Зелемінь» до кінця 1933р. числить 780 членів, в архієпархії 900 священників. Митрополит Андрей Шептицький полюбляв відпочивати на Зелем’янці.Сьогодні на цьому місці розташована родинна садиба “Три брати”.

Вілла «Зелемінь».

 

Андрей Шептицький був засновником Студитського наукового інституту, якому подарував велику бібліотеку. 1919 року заснував богословський факультет при Духовній семінарії у Львові, який 1928 року був реорганізований в Богословську академію з філософським та теологічним факультетами.1923 року заснував Богословське наукове товариство, яке видавало часопис “Богословіє” та “Праці Богословського наукового товариства”. 1939 року заснував Український католицький інститут Церковного з'єдинення ім. Митрополита Рутського.

Митрополит Андрей Шептицький понад усе ставив цінність людського життя, шанував будь-яке віросповідування, любив кожну націю. Ризикуючи життям, жив за принципом Христа і, як Він, готовий був дати себе розіп'яти за свій народ. Пізнаючи життя і діяльність великого Митрополита, немов відкриваєш для себе якийсь дорогоцінний скарб. І в якусь мить відчуваєш, що багатієш. Багатієш у вірі, багатієш у правді, багатієш у духовності. Хочеться за прикладом його прийти до Бога. Хочеться за прикладом його служити своєму народові й жити для нього. Хочеться за прикладом його бути просто справжнім, свідомим християнином.

Вже у вересні 1944 року стан здоров'я Митрополита Андрея Шептицького значно погіршився. Він був паралізований, у візочку, не міг правити Службу Божу без допомоги отців, бо руки його були зовсім нерухомими. . 1 листопада о 1.30 серце великого Митрополита перестало битися.3 листопада тіло Митрополита поклали в дубову труну, а 4-го розпочалися похоронні відправи. Після Панахиди домовину Митрополита Андрея Шептицького було покладено в крипту собору св. Юра.

Фрагмент бюсту Шептицькому в Трускавці