Представникам , обізнаним з історією власного роду, стає прикро, коли стикаються з носіями родових відсільних прізвищ, які нічого не знають про свій геральдичний рід. І ті, і другі носять характерні прізвища з прикметниковим закінченням на "-зький", "-ський", та "-цький", яких у багатогалузевому роді Драго-Сасів нараховують понад 400.

Усіх представників цього роду від Бадовських, Балицьких, Бандрівських і так далі за алфавітом до Яворських, Янішевських і Ясеницьких об'єднує спільне походження І міцні родинні зв'язки - ще з княжих часів стояли вони насторожі державних кордонів, торговельних шляхів, соляних і нафтових копалень. У місцях проживання Драго-Сасів, особливо в Галичині, їхні родинні зв'язки постійно відновлювалися , переважно в межах одногербовості, рідше - з прийняттям назв і гербів родин, які домінували в тій шляхетській осаді. Доведено, що саме ця «замкнутість» у межах українських лицарсько-шляхетських гербів (Драго-Сас , Корчак, Абданк та ін .) впродовж століть сприяла високій відпорності чужим асиміляційним впливам на українсько-галицьку шляхту.

Із середовища цієї шляхти вийшли видатні діячі на ниві духовності, освіти, культури та відновлення власної державності на українських землях. Серед них гетьмани: Дмитро Вишневецький. Петро Конагшевич-Сагайдачннй, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Пилип Орлик-Малаховський, перший президент України Михайло Грушевський; велетні культурно-духовної царини: Тарас Шевченко, онук по батьковій лінії гайдамацького курінного отамана Шсвченка-Грушівського. Кирило Терлецький. Стефан Яворський, Йосип Шумлянський, Андрей Шептицький, Посип Коберницький-Сліпий, Михайло Старицькнй, Марія Заньковецька, Ольга Кобилянська, Соломія Крушельницька , Святослав Гординський та багато Інших.

«Головну збройну силу народу, писав граф Дідушицький у своїй «Хроніці домовій», творила шляхта, яку через те називаємо лицарством». Таким лицарством , власне лицарським товариством , був геральдичний сасівський рід , головним завданням якого була охорона доріг і рудників, оборона краю та власних садиб. Його підроди (родини) прибирали різних назвиськ від назв своїх місцепоселень , які остаточно закріпилися як відсільні прізвища з початку XV ст. «...Початок роду гербу Сас - із Саксонії, тому так і називається. З Саксонії Драго-Саси пішли в хрестовий похід, а потім були на Уграх, звідки прибули на службу до руського князя Данила. а потім його сина Лева. Осівши в Руській землі, завели сім'ї та в різних родах тим гербом послуговувалися», писав у 1584 р. польський хроніст Бартош Папроцький. Найбільшим територіальним районом сасівського осадництва надалі стало галицьке Прикарпаття, яке найповніше увібрало в себе всю своєрідність і духовну потугу роду Драго-Сасів. Понад шість століть тому його представники започаткували створення унікальної верстви суспільства за своїм правовим, духовним і громадянським наповненням - ставали переважно малопомісною шляхтою з рівнем військової повинності шляхтича , співрозмірним його прибуткам від малоземельної власності.

Давно вже немає малопомісної «загонової» шляхти, цієї, за словами сенатора В.Пульнаровича. «...великої маси лицарського люду, яка сама свої землі власними руками обробляла тримаючи в одній руці леміш, а в другій меч для оборони цієї землі від чужинців ». Немає цієї шляхти, яка водночас володіла лицарською і хліборобською сутністю. Проте продовжують існувати її духовність і традиції, що зміцнюють в амбітних нащадках почуття обов'язку перед Вітчизною зроджують для них внутрішній наказ до зобов'язання шляхетства завжди і всюди. Тому відродження родової пам'яті через пізнання генези українського шляхетського роду, перипетій життя і боротьби протопластів і предків сасівських родин - підродів , їхньої вірності власній державності, давнім звичаям і традиціям залишається для нащадків лицарів-захисників Вітчизни важливою житейською потребою. Бо відомо, що активне устремління в майбутнє завжди урівноважується зануренням у минуле, звідки якнайповніше дізнаємося про зародження. особливості становлення і самоусвідомлення родової єдності, про формування світогляду представників основного роду галицько-української шляхти.

Автор сподівається, що систематизований ним у працях, виданих окремими книжками («Трак часу Драго-Сасів», 2000р., «Контури роду Драго-Сасів», 2005 р.. «Чин роду Драго-Сасів», 2007р.. «Драго-Саси на тлі століть», 2008 р„ «Дві сутності сасівського роду», 2009 р. і «Протопласти роду Драго-Сасів», 2011 р.) матеріал, поданий у журнальному варіанті як «Колонка з продовженням» у нашій газеті, допоможе зацікавленим читачам наблизитися до розуміння сутності цього геральдичного роду, його феномену. що проявився у незнищенній здатності до збереження національної ідентичності в середовищах з різними умовами соціально-економічних , культурних та релігійних еволюцій. Бо поза всяким сумнівом , що наблизитися до повного зрозуміння цього феномену можна лише через пізнання процесу виникнення і становлення того, що хочеш зрозуміти , тобто шляхом постійного відновлення історичної нам'яті Роду.

Михайло Терлецький,

м. Львів