Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани... М.Рильський



Персональний сайт Ігоря Булинського



Від пам'яті роду - до пам'яті нації !

Кожний нарід гордиться своєю шляхтою, тільки один український відмежовується насилу від того вінка людських окрас... О.Кобилянська

П`ятниця- 24.11.2017 - київський час - 10:12 - вітaю вас Гость

У поняття шляхетність акумульовано добропорядність, чесність, справедливість, благородність, глибока християнська мораль. Ці риси характеру, поведінки були притаманні багатьом родинним династіям, які належали до українських лицарсько-шляхетних гербів Драго-Сас, Корчак, Корвін, Еліта і інших впродовж усіх віків... Шляхетність - це особливий спосіб мислення та позиціонування себе в суспільстві, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення... Шляхетність зобов'язує...
Братерство родинне нам душу бентежить, до єдності кличе, до чину взива... Служили Вкраїні завжди як належить - шляхетська амбітність і горда душа!...
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід





S A S


Історичні факти



Oпитування
Чи маєте Ви відношення до шляхти ?
Всього відповідей: 265



Це банер мого сайту: =Персональний сайт Ігоря Булинського - українська шляхта=, натисніть його і ви отримаєте HTML-код цього банера


Форма входу



Категорії розділу
Актуальні статті [65]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Сертификат на никнейм Sokil, зарегистрирован на Булинський Ігор Ілліч




С Л А В Е Н Ь

Ш Л Я Х Е Т С Ь К О Г О

Т О В А Р И С Т В А
- х -

З глибин предковічних до нашого часу,
Попереду завше трима хоругву
Когорта шляхетна - підвалина роду,
І з Богом у серці завжди на слуху.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди, як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

В думках і піснях лине дзвін про них краєм,
Геройство їх блискає в наших очах:
Хмельницький, Виговський, Немирич, Мазепа,
Ця слава не вмре, не поляже в віках.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

Чи ми не нащадки тих лицарів дужих?
Ще поки не впав, їх підхопимо стяг,
Покиньмо оспалість, зневіру й байдужість,
Нас ждуть перемоги і слава звитяг!
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!

- - х - -



Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну»

Турка-жемчужина Карпат

Каталог сайтів України













Головна » Статті » Актуальні статті

Велич і ганьба українського бомонду


Володимир СВЕРБИГУЗ

Київ



Канонічний портрет Івана Мазепи який зберігається в Стокгольмі


Мандруючи мальовничими стежками парку «Софіївка» в Умані, мимоволі переймаєшся думкою, хто створив таке диво — один із найкращих у Європі англійських парків. Недарма про Україну згадували, що тут розкіш і вишуканість увійшли в кістки шляхетського життя.

Духовна руїна самознищення не обминула і українське суспільство. Найкращі зразки містобудування, зокрема, середньовічні шляхетські замки від Харкова і далі на захід вважаються здобутками лише польської культури. У київських салонах і клубах нечасто говорять про гетьманське шляхетство і чарівний світ Аркадії, сьогодні напівзруйнованих і знищених казкових повітряних замків. Україна має пишатися, що від короля Данила має королівську традицію і престолонаслідування у Львові, що поєднує її з найвідомішими династіями Європи.

Щоразу запитуєш себе, для чого мусить слугувати державна ідея? Для розколу і протистояння в суспільстві чи для об’єднання всіх найпередовіших і найвишуканіших цінностей і цнот на основі національних традицій і права?

Сьогочасно звучать думки німецького естета ХIХ ст. Георга Брюхнера: «Я вважаю, що драматичний поет є істориком, але він вищий... Його книга не може бути моральнішою або аморальнішою за саму історію, бо Господь Бог утворив історію не для читання дівчатками. Я вважаю, що в соціальних питаннях потрібно виходити з абсолютної вищості права — належить прагнути породити нове духовне життя в народі і відкинути старі цінності суспільства».

Яку вагу має шляхетська традиція в Україні?
У галузі держави і права — мазепинська ідея цілковитої державної незалежності і розбудови поза Росією східноєвропейської конфедерації, очищення гетьманської доктрини від малоросійства (Мазепа повертається до українських привілеїв доби Сагайдачного і пропагує ідею Української республіки). Будується соціально гармонійне суспільство з поєднанням приватної власності на землю і селянської волі з правом вільного переходу. От цим і різниться українська шляхетська традиція від російської дворянської імперії з повним закріпаченням селян і утисками особистої волі самих поміщиків. У царині моралі шляхетська традиція виховує найпередовіші європейські консервативні традиції. Гасло «Людина, родина, держава» повною мірою є дороговказом українського шляхетства. Можна до нескінченності говорити про діяння і справи шляхтичів. Князь Безбородько складає фундуш на відкриття ліцею у Ніжині. Володимир Боровиковський стає портретистом світової слави. Владислав Городецький прикрашає Київ імпозантними спорудами. Грінченко і Потебня є відомими українськими мовознавцями. Ужевич складає першу граматику української мови. Письменник Орновський видає найбільше книжок гетьманської доби. В’ячеслав Липинський розробляє політичні доктрини. Композитор Микола Лисенко створює свої невмирущі твори. Стає відомим мореплавцем Юрій Лисянський. Симиренки спонсорують видання української преси. Тетяна Волховська і Ганна Закревська покровительствують Тарасові Шевченку і фінансують його. Григір Орлик, син гетьмана Пилипа Орлика, стає маршалом Франції і головою служби «сек’юриті» французького короля. Ім’я академіка Вернадського носить бібліотека НАНУ. Василь Тарновський є найвідомішим колекціонером української старовини. І це ще далеко не повний перелік людей, які стали носіями шляхетської гідності.

Джордж Гордон Байрон яскраво оспівує шляхетне устремління Мазепи підняти українське суспільство до лицарської боротьби за незалежність і звільнити гетьманську ідею від напівправди. Під час однiєї з дискусій у київському клубі обговорювався Мазепин вірш «Чайка».

Запитання, чому знаний український провідник князь Ярема Вишневецький воював проти Богдана Хмельницького, викликало тривалу суперечку. Пролунала цікава думка: воював тому, що проти нього виступив гетьман. Сьогодні герб найбагатшого українського землеволодаря XVII cт. повернуто місту Полтаві, яке користувалося ним відповідно до надання Магдебурзького права до 1708 року, коли цар скасував міське самоврядування.

Князь Ієремія (Ярема) Корибут Вишневецький походив із відомого українського роду, з якого були два українські гетьмани. Він є онуком українського гетьмана Михайла Вишневецького, який уперше в українській історії одержав від польського короля булаву і клейноди як правитель України. Батьками Яреми були Михайло Вишневецький і Раїна Могилянка; а син Яреми Міхал став королем Речі Посполитої. Ярема Вишневецький носив титули — князя на Вишневці i Лубнах, руського воєводи (1646— 1651 рр.), гадяцького старости (1634—1651рр.). Відомі меценати української освіти, Вишневецькі сприяють поширенню місцевого самоврядування — отримують Магдебурзьке право і міський статус Лубни, Полтава, Пирятин. Із часу смоленської війни 1632—1633 років, описаної істориком Рембовським, активно формує і розбудовує реєстрові козацькі полки — у 30-х роках Миргородський і Чернігівський; у 40-х роках Вінницький, Брацлавський, Полтавський, Гадяцький тощо. Один з авторів доктрини про Українську Річ Посполиту, він був головою фракції українських князів на Варшавських сеймах. Жив переважно у Лубнах у замку. Був найбільшим землеволодарем, на 1646 р. мав в Україні 230 тисяч підданих. Михайло Грушевський писав, що латифундія Вишневецьких була найбільша «не тільки в Україні і у Польщі, але, може бути, і в усій Європі».

Розповімо про один епізод із життя Яреми. Донька коронного канцлера Грізельда Констанція Замойська на лицарських турнiрах звернула увагу на переможця — князя Ієремію. Невдовзі вони побралися і запросили на шлюб до Львова на 1 грудня 1637 року «панів і пань, та взагалі всю шляхту руську». Сам Вишневецький на чолі свого 10-тисячного найманого козацько-шляхетського війська прибув до Львова. 29 листопада в супроводі родичів і шляхти виїхав до нареченої у Грудек. Звечора в костьолі відбулася служба, а зранку почалися святкування. Дружками були Микола Потоцький, Осолінський. Ієремія витратив на весілля 250 тисяч золотих, яке Львів святкував два тижні і один день. Такі згадки залишилися про найбільшого українського землеволодаря, який приймав у своєму маєтку гетьманів і родичів європейських коронованих осіб. Повертаючись до дискусії, наголосимо, що із вказаних провідників українського суспільства XVII ст. Вишневецький уособлював заможне українське панство, а Хмельницький — революцію.

Розповімо про відомих шляхтичів, які своєю діяльністю возвеличили Україну. Насамперед треба пригадати магната князя Костянтина-Василя Острозького, волинського маршалка лицарського кола 1593—1595, 1607—1608 років. Відомий шляхетський провідник прославив себе на терені книгодрукування, освіти. Його сподвижниками були знамениті і гонорові представники роду Гулевичів, з яких Михайло (Міхал) і Лука були обрані тогочасними маршалками лицарського кола, а Галшка Гулевичівна поклала фундуш на заснування Київського колегіуму, згодом Києво-Могилянської академії, опікунами і меценатами якої пізніше були Вишневецькі і Мазепи.

Про Андрія-Станіслава Войнаровського маємо підстави говорити як про гетьманського маршалка кінця гетьманування Мазепи. У цьому переконуємось зі старшинських розмов 1707 року: буцімто молодому Войнаровському готується у спадок булава. Він народився від третього шлюбу Мазепиної сестри Олександри зі шляхтичем Яном Войнаровським гербу Стрем’я (київський маршалок лицарського кола у 70-х роках XVII ст.); 1703 1704 років навчався в Київській академії; служив при гетьманському дворі для особливо важливих доручень; емігрував. Був 1716 року схоплений московськими резидентами у Гамбурзі; далі — заслання до Якутська, звідки він не повернувся.

Сучасному українському читачеві мало відомо про життя гетьманського шляхетства. Чудовий опис шляхетського життя подає відомий публіцист першої половини XIX ст. Микола Сементовський, представник давнього шляхетського роду: «У військах реєстровому (малоросійському), Запорозькому і Донському всі чини і посади поділялися на панські і підпанків, одного ясновельможного пана гетьмана і ясновельможних генеральних старшин, до цієї категорії відносилися посади кошового і військового отаманів. Власне панами називалися полковники і старші чиновники у полку, всі станичні і курінні отамани. Підпанками або напівпанками називалися молодші військові чини. Пани складали у Гетьманщині шляхетський стан. Титули чиновників передавалися їхнім жінкам. Вельможними паннами називалися дружини генеральних старшин, знатними панями або великими панями — багатих і знатних полковників, просто панями називалися дружини взагалі всіх чиновників і навіть багатих військових старшин... Гетьманська аристократія жила надзвичайно розкішно як найбагатші польські магнати, не в хатах, а в чудових дерев’яних будинках, де пишність і вишуканість зустрічалися на кожному кроці... Бенкети і постійні святкування були головним заняттям гетьманської аристократії, не обтяженої за своїми посадами військовими справами. На такі бенкети спеціально приїжджали з Варшави і інших міст королівства польські графи, графині і найбагатші магнати. Про бенкети генеральних старшин лунала слава не тільки в Україні (Малоросії) і Польші, але навіть і в Росії... Поводження вищого панства було витонченим, перейняте від поляків... Аристократія відвідувала одне одного безупинно, розрахунків під час відвідин не було як і інших химер сучасного суспільства. Нерідко одна родина приїжджала до іншої на кілька тижнів. Часто окрім прислуги пани брали з собою у дорогу музичний оркестр. У воєнний час вельможні пани вирушали у похід разом з військом. Позаду війська тягнулися їхні нескінченні обози зі всілякими домашніми речами для насолоди і розкішного життя. Тільки-но перемога була на боці козаків, вельможні пани вже бенкетували в таборі».

Окрім літературного опису повідомимо кілька документів про гетьманське шляхетство. Особливо важливими для відновлення гетьманського шляхетства є положення Гадяцької комісії, укладені гетьманом Виговським і підтверджені Вальним Сеймом 1659 року, щоб «відповідно до поданого запорозьким гетьманом реєстру вписувати до клейнода шляхетства лицарів Війська Запорозького».

Остаточне становлення української національної геральдичної школи і генеалогічної науки відбувається завдяки наполегливій праці гетьмана Мазепи. На арену державного будівництва виходить новий шляхетський стан із відновленими особливими привілеями, найвищим парламентарним органом Сеймом (парламентарна козацька традиція в Україні проходить активну генезу — козацькі ради з часом перетворюються на Думу, а з часів Мазепи на сейм) у столичному Батурині і найголовнішими законодавчими актами — Конституціями доби Мазепи. З них відома тільки одна конституція П.Орлика.

В Україні починають систематично писатися шляхетські і старшинські родовідні. У вирішальних мазепиних статтях 1687 р. сказано: «Як і до цього часу, доручалася шляхетська честь заслуженим людям, щоб вони і надалі при тому чині та честі перебували, а які у майбутньому заслужать, а гетьман і старшина будуть про них бити чолом великому государеві, щоб царська величність побажали дарувати їм ту саму честь...»

Іван Мазепа складає українську табель про ранги, в якiй розписує національні чини відповідно до шляхетських класів або рангів. Гетьман розбудовує лицарський орден у Запорозькому війську — «Значне військове товариство». Навіть після знищення гетьманського правління у відомих європейських салонах розповсюджувалися плітки про мазепинський «орден iз племені запорогів». Гетьмани в універсалах та інших документах кажуть про національне шляхетство як про стан. Наприклад, скликаючи Прилуцький шляхетський сеймик, гетьман Розумовський в універсалі від 19 листопада 1763 року наказує «полковникові повідомити чинам і шляхетству того полку» для обрання шляхетських чиновників.

З регіональних корпоративних документів найцікавішим є універсал гетьмана Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) від 21 березня 1670 року про підтвердження правного становища любецької шляхти. При правлінні Мазепи зустрічаємо вельми цікаві документи про зразкових шляхтичів. Пани- шляхтичі відповідно до певної процедури мали право займати порожні землі. Вони при чіткому дотриманні закону перебирали право володіння на такі землі і отримували назву зразкових шляхтичів. Відбулося урівняння старшинських рангових земель, які перейшли у приватне володіння шляхом земської давнини володіння, зі спадковими шляхетськими землями. Бачимо це з Універсалу наказного гетьмана Лизогуба.

У ХIХ — на початку ХХ ст. було проведено чимало наукових диспутів і громадських читань про сутність, права і привілеї українського шляхетства. Наведемо кілька найцікавіших прикладів. Дослідник козацьких реєстрів XIX ст. М.Максимович справедливо стверджує, що «українське (малоросійське) панство XVIII ст. виникло навпіл і навіть більше з самого козацтва, і тільки менша його частина була зі стародавнього шляхетства українського (малоросійського)».

Російський царат завжди стояв на позиції приниження української приватновласницької аристократії. Приклад наводить історик В. Авсієнко, з якого яскраво бачимо, які надзусилля робили московські царі аби уникнути концентрації українського капіталу. «А щодо козацьких земель і права вільної купівлі таких шляхетством, — пише він, — це питання з давнини викликало суперечку між російським урядом і українськими (малоросійськими) шляхтичами. Відповідно до Статуту Литовського князівства, підтвердженого для України (Малоросії), така купівля козацьких земель визнавалася вільною. Це було вкрай невигідно для Росії, бо уряд мав право вимагати дармової служби тільки від тих осіб, які володіли хоча б якимось земельним майном. 1739 року імператриця Анна Іоанівна під приводом важкого для імперії військового часу наважилися відмінити пункт Статуту, відповідно до якого українське (малоросійське) шляхетство грунтувало своє право купувати козацькі землі. Імператриця Єлизавета Петрівна при призначенні гетьманом графа Розумовського відновистаршинських родів. Мало того, в Україні назва дворянства традиційно означає зовсім іншу протилежну назву — дешевої робочої сили і панської прислуги. При першому ознайомленні з козацькою документацією виникають нездоланні непорозуміння. Так, у будь-якій ревізькій книзі — «дворяне крайнеубогие» це — наймані працівники, які служать у козацьких дворах двірниками, дворовими дівками, прибиральниками конюшень та ін. У цьому українська національна традиція перегукується з польською.

Сьогодні потрібно захищати традиційні українські форми і назви, серед яких і українське шляхетство. Однак у іншомовних текстах загального, а не національного спрямування можливо вживати прийняті форми. Наприклад, росіяни говорять про «дворянское собрание», а англійці або американці «Association of the... Nobilitty». Очевидно, що для них прийняті форми міняти не треба. На разі назріла справа піднести ім’я української аристократії і права у світі. Дивно, але Україна не має жодного представництва у світових структурах, окрім несміливої спроби кількох ентузіастів у Канаді і США. За взірець можемо поставити діяльність «3гуртування білоруської шляхти». Білоруські шляхтичі видають журнал «Гідність» і бюлетень «Клейнот». З відомих європейських організацій вкажемо на «Anglo-German Family History Society» або «Cabinet d’Etudes Genea logigues» у Женеві. Працюймо, панове, щоб у новому тисячолітті піднести гідність українського шляхетства! ла всі корінні права українського (малоросійського) краю, але щодо шляхетства українського (малоросійського) купівля козацьких грунтів все ще залишалася під сумнівом. Шляхетство все одно купувало козацькі землі, хоча і не було переконане, що йому це дозволять. Старі люди в Україні (Малоросії) до наших часів пригадують, що ще нещодавно козаки, які бажали уникнути російської військової служби, продавали поміщикам свої землі за кухлик води».

Неодноразово звертався до теми шляхетського і земського рухів видатний публіцист Михайло Драгоманов. У статті «Выдумки «Киевлянина» и польских газет о малорусском патриотизме» автор чи не першим розглядає генезу української шляхетської думки. Незважаючи на жартівливий стан дискусії, саме тому ми пригадуємо цю статтю. Драгоманов каже: «На лівому боці Дніпра у 40 i роки були гуртки, які могли виховати панів, подібних до п.Лівобережного, і навіть дати йому матеріал про ідеалізацію Гетьманщини і польські симпатії у правобережних. Зерно цих гуртків утворили нащадки соратників Мазепи у справі облаштунку Лівобережної України за польським зразком... Протягом XVIII ст. вони плакалися про відновлення Гетьманщини, одночасно домагалися кріпацтва над народом i вимагали привілеїв за зразком великоросійських дворян, посилаючись на своє походження від польської шляхти та часто надавали підробні грамоти... З часом романтики з нащадків цих старосвітських і нововизнаних лівобережних шляхтичів перестали задовольнятися варениками і галушками та, начитавшись підробної історії Кониського, почали мріяти і теревенити, що було б добре прикрасити закріпачену «Придніпровську Італію» старими бунчуками і булавами». Незважаючи на різні погляди українські дослідники завжди погоджувалися у головному — європейськості українського шляхетства, однiєю з головних ознак чого була рівність всіх шляхтичів незважаючи на титули, давнину нобілітації і походження.

Найбільшу перешкоду для шанувальників українського шляхетства робили царські і церковні заборони розповідати про діяння гетьмана Мазепи, фундатора національного шляхетського стану і борця за зміцнення соборного українського капіталу. Лише поодинокі патріоти наважувалися розповідати про це. Низку прецікавих статей про шляхетство було опубліковано в газеті «Киевлянин», якою опікувалося київське шляхетство. Процитуємо малий уривок однієї зі статей за 1868 рік: «Нестачу шляхетства, ненависть до нього Мазепа не пов’язував з історичною долею народу. Першопочатки цих явищ він не шукав у племінних рисах народності. Це було результатом грубості, невігластва, нестачі цивілізації. Досягнувши гетьманської булави, Мазепа вирішив всіма силами виправити такий недолік. Всі його зусилля були спрямовані на утворення в Україні (Малоросії) шляхетського стану і поставити у залежнiсть до нього посольство і козацьку голоту подібно до відносин у Польщі... Розсилалися гетьманські універсали, у яких було сказано: «нагадуємо і пильно наказуємо, щоб ніде у нові козаки з тяглих людей не вписували до реєстру козацького».

Незадовільний стан генеалогічних досліджень в Україні, відсутність виховання національних приватновласницьких традицій призвели до занепаду і пропагування власної меншовартості. Незалежна Україна не породила теоретиків і провідників українського капіталу таких як англійський економіст Джоржд Дуглас Кол з теорією, що теза Карла Маркса про капітал не діє в епоху імперіалізму, як Адам Сміт з відомою працею «Дослідження про природу і причини заможності народів», як американський економіст Джон Кларк з теорією про розподіл багатства. В Україні можливо говорити сьогодні тільки про належний стан геральдичних досліджень. Порожнину без найменших зусиль заповнили російські родовідні і дворянські товариства, які не мають питомої ваги в Україні. Відсутність елементарного виховання призводить до вражаючого невігластва в українському козацтві, де нерідко той або інший самозванець безпідставно проголошує себе прямим нащадком великих князів київських і українських гетьманів, хоча не знає предків у другому або третьому коліні. Є намагання вписати цінності Російської імперії в українське суспільство. Цьому слугують публікації Ковалінського або згадка журналістами національного телебачення про так зване французьке дворянство, про що не знають самі французи. За зразком благородного російського дворянства пропонується нав’язати родовитому українському шляхетству московську назву, що не відповідає традиціям і праву українського народу. Громадську дискусію з паном Ковалінським викликала сама назва стану і традиційних українських установ.

Варто зазначити, що за гетьманської доби правом нобілітування володіли сеймики з підтвердженням на вищих сеймах, а без такого — українські гетьмани, польські королі і російські царі. Українські гетьмани завжди надавали шляхетську гідність, а російські царі — дворянство. Гетьмани спеціальних грамот про гідність не видавали, а вели окремі шляхетські реєстри. Так, за Ігнатовича, Самойловича і Мазепи вівся Шляхетський список (власна назва документа). Всі середньовічні правові документи так само говорять тільки про шляхетський стан в Україні. Шляхетська iдея є всеукраїнською. З опублікованих документів вкажемо, як зразок, на накази сумського і харківського шляхетства (Сборник РИО). Київське шляхетське депутатське зібрання захищає назву шляхетства і в порушення наказів російських царів (наприклад, так званої дворянської грамоти) понад півстоліття вживає в усій офіційній документації назву шляхетства. За цими назвами криється не тільки орієнтація суспільства, але і небезпечна ідея меншовартості родовитого українства з середини XVII ст. і так звана особлива місія російських царів, які тільки зі знищенням гетьманського правління дозволили підтверджувати гідність не окремих діячів, а всіх представників

P.S. Володимир СВЕРБИГУЗ — дослідник шляхетського життя в Україні та генеалогії найвідоміших вітчизняних родів. Автор кількох книжок, опублікованих в Україні та за кордоном («Старосвітське панство», Варшава, 1999 р., «Шляхетська бесіда», Київ, 2000 р.). За минулий рік провів два авторських вечори та 10 зустрічей у різних містах України.

Категорія: Актуальні статті | Додав: sokil (17.09.2011)
Переглядів: 712 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

GRZYMALA


Мої сторінки



Oпитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 173








Погода в Трускавці


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання












QR-код сторінки
















- Шляхетність зобов'язує -


82200 Україна Львівська обл. м.Трускавець © 2017

- За достовірність змісту матеріалів і статтей несе відповідальність автор -

- Приватний сайт -