Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани... М.Рильський



Персональний сайт Ігоря Булинського



Від пам'яті роду - до пам'яті нації !

Кожний нарід гордиться своєю шляхтою, тільки один український відмежовується насилу від того вінка людських окрас... О.Кобилянська

Неділя- 19.11.2017 - київський час - 18:48 - вітaю вас Гость

У поняття шляхетність акумульовано добропорядність, чесність, справедливість, благородність, глибока християнська мораль. Ці риси характеру, поведінки були притаманні багатьом родинним династіям, які належали до українських лицарсько-шляхетних гербів Драго-Сас, Корчак, Корвін, Еліта і інших впродовж усіх віків... Шляхетність - це особливий спосіб мислення та позиціонування себе в суспільстві, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення... Шляхетність зобов'язує...
Братерство родинне нам душу бентежить, до єдності кличе, до чину взива... Служили Вкраїні завжди як належить - шляхетська амбітність і горда душа!...
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід





S A S


Історичні факти



Oпитування
Чи маєте Ви відношення до шляхти ?
Всього відповідей: 265



Це банер мого сайту: =Персональний сайт Ігоря Булинського - українська шляхта=, натисніть його і ви отримаєте HTML-код цього банера


Форма входу



Категорії розділу
Актуальні статті [65]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Сертификат на никнейм Sokil, зарегистрирован на Булинський Ігор Ілліч




С Л А В Е Н Ь

Ш Л Я Х Е Т С Ь К О Г О

Т О В А Р И С Т В А
- х -

З глибин предковічних до нашого часу,
Попереду завше трима хоругву
Когорта шляхетна - підвалина роду,
І з Богом у серці завжди на слуху.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди, як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

В думках і піснях лине дзвін про них краєм,
Геройство їх блискає в наших очах:
Хмельницький, Виговський, Немирич, Мазепа,
Ця слава не вмре, не поляже в віках.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

Чи ми не нащадки тих лицарів дужих?
Ще поки не впав, їх підхопимо стяг,
Покиньмо оспалість, зневіру й байдужість,
Нас ждуть перемоги і слава звитяг!
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!

- - х - -



Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну»

Турка-жемчужина Карпат

Каталог сайтів України













Головна » Статті » Актуальні статті

УКРАЇНСЬКЕ ЛИЦАРСТВО НА БОЙКІВЩИНІ





Багато людей думає, що знання про лицарсько-боярські роди, або про так звану "шляхту” є пережитком, не потрібне, а то й смішне. Геральдика, або наука про лицарські роди та їх герби належить до історії, яку всі народи пильно оберігають, студіюють та досліджують. Серед наших наукових кругів був поширений погляд, що геральдика акцентує традинаціоналізм і консерватизм суспільної групи людей, яка є чужа і ворожа нашому народові. Наслідком таких ліберально-демократичних, чи радикально-соціалістичних думок, наша історія в царині геральдичних дослідів є убогою і багато цінних світової слави представників наших шляхетських родів приписується нашим ворожим сусідам, чи навіть чужим нам своєю історією народам, як, наприклад, нашого родака П. К. Сагайдачного деякі історики приписують полякам, героя з-під Відня Юрія Кульчицького – сербам, а Павлюка – туркам. Тому багато представників шляхетських родів немов стидалися свого походження, зрікалися родового прізвища так, що сьогодні важко опрацювати детальну монографію котрогось із наших боярсько-шляхетських родів, що їх у полосі Бойківщини так багато.

Історія записала кількакратне лицарське осадництво на Підкарпатті. Особливо замітне осадництво королем Данилом Галицьким великого і вславленого в історії лицарсько-боярського роду Сасів та інших, щоби зміцнити позиції давніх Боїв-Бойків, що так часто були нищені різними нападами, а особливо татарською навалою в 1240-у році. Від найдавніших часів Карпати творили пограничну оборонну полосу тому, що через них проходили два важливі шляхи: на Угорщину та на Балкани. Бойові лицарі були отими пограничниками, що першими відбивали ворожу навалу. Римляни шанували бойову здібність тутешніх лицарів з їхніми чисельними оборонними городищами.

Італійський літопис згадує, що татарський хан такого сильного опору і такої оборони на своєму шляху ніде не зустрічав, як у Карпатах. Помста татарів була жахливою: всі лицарські оселі було спалено і в них не залишилося ні одної живої душі. Кількарічна татарська окупація напевно зуміла знищити і тих, хто поховався був чи втік. Тому король Данило змушений був шукати нових осадників-лицарів. Він мав чимало клопотів з розбогатілим боярством, котре само бажало князювати. Тому він зміцнював свою силу дрібним місцевим лицарством, запрошеним чи навіть здобутим в бою. Таким лицарям надавалися землі розташовані на границях дільниць чи держави і навіть на неуправляємих диких пустках. Бойківщина стала тереном отаких розпорошених родових посілостей вздовж границі з Мадярщиною.

Дрібне лицарство, на відміну від боярів, не мало невільників, а тому власними руками мусіло впорядковувати і викорчовувати наділену землю. Очевидно, що окрім того, вони мусіли виконувати й військову службу. Таке дрібне лицарство перейшло в склад "дрібної шляхти”, що творило найнижчу привілейовану верству в рамках феодального устрою. Це досить чисельне рільничо-військове утворення, кероване самим князем, в середніх віках відіграло особливо важливу роль в боротьбі з фільварочними панами, перешкоджаючи їм збільшувати свої наділи, і загрожувати вільному суспільству дрібного лицарства. По всій Україні ми бачимо такі сильно укріплені маєтки з великими кількатисячними а то й десятка тисячними гектарів землі, власниками яких були поляки або німці(тепер теж не українці. ред.), а поруч дрібношляхетські господарства-загороди.

В часи осадництва було загально прийняте правило, що розмір і величина одного господарства були на так званий "великий плуг”, або три німецькі лани. На нашу міру це було 50 гектарів, або сто моргів обробленої землі, а ліс пасовиська були спільними (так було до приходу радянських військ в Карпати в 1939р., ред.). Такий наділ мав прогодувати одну родину...



РОДОВІД ЛИЦАРСТВА ДРАГІВ-САСІВ

Ідучи слідами історії бойківського лицарства, можна здогадуватися, що було три періоди осадництва. Перший період – це час городищ. Він був характерний тим, що окрім оборони торговельних шляхів, таке лицарство майже не брало участі у війнах. Воно було під формальною опікою римської імперії, каравани якої переходили карпатськими шляхами і гірськими ущелинами. Мабуть тому цей період був найщасливішим і найдовшим. Як випливає із вище зазначених літописів, лицарськими осадниками були Бойки (Бої) з-над Дунаю, яких частково знищив великий і жорстокий наїзд угрів. Доктор Бірчак написав книжку "До слави” в якій пише: "...Князі Володар і Василько стрінули мадярів на Дністрі, яких стримували тут дружини бояр, що охороняли границю”.

Юрій Липа у своїй праці "Призначення України” на стр. 82 ("План Нерона”) підкреслює, що, за володіння Нерона,Рим сухопутними й річними дорогами був сполучений з цілою Україною і тримав союз з народами підкарпатської полоси. Римляни вже в другому столітті н.е. мали тісні стосунки з сарматами-слов’янами Hаддністрянщини. Характеризують їх як людей чесних, але при тому гордих і войовничих, що жили в оборонних городищах. Римські купці описують їх як людей з довгим, білим волосям, високого росту, здорової будови тіла, котре покривали широкою одежею, що дуже поважали вогонь і меч. Одно зі слов’янських племен, тиверці, мало свої чисельні городища понад Дністром і. як стверджує літопис. "било їх множество”. В спокійних часах намножилося їх багато і чимало посунулося аже на Дунай. Тиверці любили демократичний устрій і таким рядилися понад Дунаєм, де сім великих родів заложило сім оборонних городищ, від чого й пішла назва "Семигородища”.

В 670 році відокремлене від хансько-турецької орди так зване "хінське (китайське, ред.) плем’я” підбиває тиверців і творить Болгарську державу. Новоствореною державою правив хан при допомозі ватажків лицарів. Котрі по китайськи називали себе "болями”, – братами хана. Очевидно, що добре зорганізоване китайське плем’я розбило поодинокі тиверські роди, які дуже часто не мали згоди між собою. Тому тиверське лицарство, щоби не бути знищеним мусіло покинути ці землі та повернутися на прадідівські терени на підкарпаття. Подібно як наїзники варяги, так і китайські боляри засимілювалися серед слов’янської маси, прийняло їхню мову, здебільшого культуру, і в такий спосіб зародилася ще одна сло’янська держава – Болгарія.

Справжньої демократії в слов’ян ніколи не було, бо ділилися на кілька суспільних верств, серед яких виділялося лицарство. У випадку тиверців, старослов’янською вимовою "бойци”, після їх заприсягнення руським князям, дістали знову осілість на Підкарпатті. Припускаємо, що місцеве населення прозвало їх "бойками” із-за складної вимови цього слова. Сусідні гуцули і лемки в це слово вкладають іронію – "наша шлєхта” (польська шляхта про себе мовила: "хоть дупа гола, но гонор мам!”, ред.).

Після відходу турків-болгарів за Дунай, слідом за ними в 4-у столітті прийшли гуни, що жили на Кавказі, Кубані і в Криму, які мали дуже войовничий характер. Русичі, угорці й печеніги розбили їх так, що слід по них згинув. Нестор літописець писав: "..Тиверці сидяху по Бугу і Дністру, присходяху ко Дунаєви би бо множество їх – тут же суть городи по них до сего дня..”

В другому періоді оборонцями полудневої границі були лицарі, вибранці з місцевого лицарства, що за провини, майже з примусу отримували ту службу. Вони мали добру платню і мусіли мати добрий вишкіл. Тому й був такий сильний опір татарам у Карпатах.

Третій період належить Сасам, а конкретніше Драгам-Сасам, історія яких триває до наших часів, а всіх їх можна назвати "Бойками”, хоча останні свого походження чомусь стидалися. Початок родової організації лицарів Драго-Сасів, за свідченнями польських хроністів і геральдистів датується кінцем десятого століття. Прибалтійські слов’яни мають довгу, славну і трагічну історію, яку аж тепер польскі науковці висвітлюють. В обмежених рамках цієї праці марно сподіватися на можливість детального дослідження родового, племінного, а на прикінці одинадцятого століття вже державно-творчого життя західних словян, лицарі яких, враховуючи їх фізичний стан, лицарські прикмети, а передусім завдяки їхньому сумлінному виконанні обов’язків, дуже цінували і охоче приймали їх на службу...





Скорочений редакційний варіант для газети "Клич нації” за монографією доктора Івана Волчко-Кульчицького, Торонто, Канада, із архіву покійного Михайла Луцика зі Сколього, що на Бойківщині.

Підготував Іван Любас
Категорія: Актуальні статті | Додав: sokil (03.08.2011)
Переглядів: 557 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

GRZYMALA


Мої сторінки



Oпитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 173








Погода в Трускавці


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання












QR-код сторінки
















- Шляхетність зобов'язує -


82200 Україна Львівська обл. м.Трускавець © 2017

- За достовірність змісту матеріалів і статтей несе відповідальність автор -

- Приватний сайт -