Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани... М.Рильський



Персональний сайт Ігоря Булинського



Від пам'яті роду - до пам'яті нації !

Кожний нарід гордиться своєю шляхтою, тільки один український відмежовується насилу від того вінка людських окрас... О.Кобилянська

П`ятниця- 21.07.2017 - київський час - 21:48 - вітaю вас Гость

У поняття шляхетність акумульовано добропорядність, чесність, справедливість, благородність, глибока християнська мораль. Ці риси характеру, поведінки були притаманні багатьом родинним династіям, які належали до українських лицарсько-шляхетних гербів Драго-Сас, Корчак, Корвін, Еліта і інших впродовж усіх віків... Шляхетність - це особливий спосіб мислення та позиціонування себе в суспільстві, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення... Шляхетність зобов'язує...
Братерство родинне нам душу бентежить, до єдності кличе, до чину взива... Служили Вкраїні завжди як належить - шляхетська амбітність і горда душа!...
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід





S A S


Історичні факти



Oпитування
Чи маєте Ви відношення до шляхти ?
Всього відповідей: 264



Це банер мого сайту: =Персональний сайт Ігоря Булинського - українська шляхта=, натисніть його і ви отримаєте HTML-код цього банера


Форма входу



Категорії розділу
Актуальні статті [65]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Сертификат на никнейм Sokil, зарегистрирован на Булинський Ігор Ілліч




С Л А В Е Н Ь

Ш Л Я Х Е Т С Ь К О Г О

Т О В А Р И С Т В А
- х -

З глибин предковічних до нашого часу,
Попереду завше трима хоругву
Когорта шляхетна - підвалина роду,
І з Богом у серці завжди на слуху.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди, як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

В думках і піснях лине дзвін про них краєм,
Геройство їх блискає в наших очах:
Хмельницький, Виговський, Немирич, Мазепа,
Ця слава не вмре, не поляже в віках.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

Чи ми не нащадки тих лицарів дужих?
Ще поки не впав, їх підхопимо стяг,
Покиньмо оспалість, зневіру й байдужість,
Нас ждуть перемоги і слава звитяг!
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!

- - х - -



Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну»

Турка-жемчужина Карпат

Каталог сайтів України















Головна » Статті » Актуальні статті

Перші документальні згадки про перемиські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.)

                                                              


Використання того чи іншого гербу серед рядової шляхти Речі Посполитої НІКОЛИ не було надто принциповим питанням. Герб не ніс родової чи Індивідуальної Інформації, не вказував на походження (якщо не враховувати легенди, котрі иривідкривають історію виникнення того чи іншого гербу й, як правило, позбавлені історичних реалій) і соціальний статус. Звідси така легкість, з якою герби змінювалися, звідси поява серед представників одного роду одразу кількох гербів, звідси плутанина та невизначеність, який саме герб використовувався в тому чи іншому роді.

Врахування всіх цих факторів змусило автора дещо формально підійти до відбору ннжченаведеиих підродів. До переліку включені всі родини, котрі підтвердили своє шляхетство перед австрійською владою наприкінці XVIII -початку XIX ст., вказавши своїм гербом «Сас». Так само, до уваги взяті згадки про використання гербу «Сас» тими чи Іншими підродами впродовж ХVІ-ХVІІІ ст. Наприклад, Попелі , як вважається, мали герб «Сулима». Однак , у 1614 р. відгалуження Попелів Хвостовичів і Степаняків вивело своє шляхетство, засвідчивши використання гербу «Сас». Таким чином, Попелі потрапили до нашого реєстру.

Бачинські. Перша згадка припадає на 1513 р. Тоді на Вишенському сеймику Станіслав Хотецький, львівський староста й маршалок, спираючись на певні свідчення, задекларував приналежність до шляхетського стану власників сс. Винників, Сільця та Бачини. Складений на основі цього документ, внесений згодом до Коронної метрики, містив перелік осіб, яким підтверджувалося шляхетство. Серед них названі Сенько Чепель з братом Ігнатом та їхні племінники, імена яких не вказані, - усі з Бачини («Szenko Czepyel et cum fratre Ihnath ac cum filastris ipsorum de Baczyny»),

Бандрівські. Рід бере початок від Івана Залізка, якому брати Гриць і Іліаш Пачолтовичі з Коростенки відступили своє право осаджувати село Бандрів. Відповідний акт підтверджений королівським привілеєм від 24 серпня 1538 р. Село входило до Стрвяжської країни Перемишльського староства, тобто було королівським, тому таке надання не робило Івана Залізка шляхтичем. Ймовірно, він був вихідцем Із вже існуючого на той час шляхетського роду. Цс підтверджується легітимацією одного з відгалужень Бандрівських, де вони записані як «Bandrowski z Nowosielec». Однак генеалогічного зв'язку між першим відомим представником роду Бандрівських і котримись із власників Новоселець поки що не вдається реконструювати.

Баранецькі. У 1427 р. Матвій з Баранчbч гербу Тробки s Хань з Баранчич були учасниками шляхетського з'їзду. В 1460 - 70-х роках цей шляхетський осідок розпадається на два окремі села - Баранчиці Великі і Малі й стає очевидним, що їхні власники, скоріш за все, належали до двох різних підродів. З одного боку цс були Ковиницькі , осілі в Баранчицях Великих та власне Барансцькі - у Баранчицях Малих. Сини Матвія ще звуться Баранецькими або з Баранчич. Наступні покоління вже відомі як Ковиницькі.

Власники Баранчиць Малих на сторінках перемишльських актів з'являються не з такою регулярністю, як їхні сусіди Ковиницькі, тому важко сказати, ким доводилися один одному Федір (1474, 1480, 1498), Андрій (1475), Михно (1474).

Безпосередньо родовід Баранецьких , що мешкали в різних частинах Перемишльської землі впродовж XVI - XVIII ст., вдається прослідкувати з другої чверті XVI ст., починаючи від Михайла , священика Грицька. Хоми, Кузьми та племінників котрогось із них - Васька і Яцька. Цікаво, що дехто з них згадується у середині XVI ст. як власник часток у с. Кальнофости та подеколи прямо записаний як Кальнофойський. На жаль, відсутність більш докладної генеалогічної інформації не дозволяє говорити щось напевно про спорідненість між Баранецькими і Кальнофойськими та стверджувати про їхнє спільне походження.

Берсжницькі належать до кількох підродів , що виводили себе з галицько-волинської епохи. Підставою для цього була грамота від 2 травня 1299 року, котрою Лев Данилович, галицький князь , дарував надвірному священику Костю ссло Бєрсжницю. 12 січня 1550 р. Снгізмунд І па прохання протопопа Інгата підтверджує князівську грамоту. Власне в тексті підтверджувального привілею вона дійшла до нас. Вказана грамота належить до найбільш невдалих фальсифікатів. Ії неавтентичність практично ніким не заперечувалася. Насправді Берсжницькі з'являються доволі пізно. Зокрема, 28 липня 1545 р. перемишльський владика Лаврентій Терлецький продав Якиму, бережницькому попу, свою частку у Барансцькій Волі за 520 червоних злотих. В цьому записі Яким названий небожем перемишльського владики, можливо Берсжницькі справді виокремилися від Терлецьких.

Білинські. Перший відомий власник Білини - Васько - учасник шляхетського зібрання 1427 р. Можливо, його сучасником був Миколай Слотило. У 1617 р. Павло Білинський Слотило від імені родини облятував у перемишльських земських актах вивід шляхетства , учиненого їхнім далеким предком Миколаєм Слотилом з Жукова у 1449 р. Характерно, що обидва мали різні герби, жоден з яких не був Сасом.

Після перерви у кількадесят років власники Білини Великої з'являються знову у 1479 р. Цього разу цс були брати Іван і Мартин , які позичили Михнові Корнелівському 30 угорських флоринів. З початку XVI ст. документальні згадки про Білинських у перемишльських актах стають регулярними. Підрід, ймовірно, виводиться з кількох родин , а не від одного предка.

Блажівські. 25 лютого 1425 р. король Владислав Ягайло надав Василеві, Ігнату, Ходкові і Ямкові Осерговічам з Яблониці Сяноцької землі пустку біля р. Чсрхави для осадження нового поселення. Оригінал надання не зберігся, його текст влючений до акту підтвердження Сигизмунда III, виданого 6 листопада 1611 р. Назва документа (« Innovatio et confirmatio privilegii super villam Blazow at Wola Blazowska ») вказує на те, що мова йде саме про заснування родового гнізда Блажівських.

Утім, це не пайраніша згадка про заснування Блажова. До нашого часу дійшов документ - граничний лист, - який визначав кордони нових володінь братів. Він датується 1423 р. та містить імена згаданих Василя, Ігната, Ходка, Яна.

Регулярні відомості про Блажівських з'являються з 1460-х років. Генеалогічний зв'язок між цими засновниками Блажова не прослідковується.

Боярські. Ігнат з Ролева - учасник шляхетського з'їзду 1427 р. У 1449 р. власниками Ролева були Петро і двоє Іванів Шешників.

З 1460-х кількість задокументованих згадок про власників цього поселення, частина якого згодом отримала назву Бояри, зростає. Втім, вони малопридатні для генеалогічного дослідження Боярських. Достеменно можна стверджувати лише тс, що згадані у останній третині XV - початку XVI ст. особи не мали спільного предка по чоловічій лінії. Одне з відгалужень походило від Попелів. Попелі Платковичі або Боярські ІІлатковичі мешкали в Боярах до 1630-х років. Решта відгалужень Боярських відомих з 1520-х років не вдається прив'язати до жодного власника Ролсва-Боярів кінця XV - першого десятиліття XVI ст.

Бориславські. Див. Тустанівські.

Братковські. Рід започаткував Іван, стрийський гродський суддя, відомий з 1456 р. Залишається відкритим питання, в яких родинних відносинах Іван перебував з Прокопом з Брадкова - учасником з'їзду 1427 р.

Брошньовські. Відгалуження Попелів.

Брилинські. У 1582 р. Стефан Брилинський вивів своє шляхетське походження у Сяноцькому гроді. Згідно виводу його предок Конрат належав до власників с. Добра Сяноцької землі. Продавши свою частку брату Янові , він переселився до королівських маєтків Перемишльського староства то осів на війтівстві-кпязівстві у с. Брилинці. На основі документів XV ст. можна більш-менш точно з'ясувати, коли саме цс сталося. Зокрема, Конрат, князь з Брилинців ( Cunrath scultetus scu knyaz de Briliczne ) вперше згадується в псремишлььских актах у 1467 р. Отже, Брилинські - цс відгалуження Добрянських з Сяноччиии , що у 1460-х роках виокремилися , започаткувався окремий рід.

Бжестянські. Відгалуження Рbботицьких , походять від Радка Риботицького (1415-1440).

Буховські.Відгалуження Риботицьких. Зокрема , у 1443 р. четверо синів Станка Риботицького розділили свої маєтності. Старший Іван отримав Уголь-ники , Буховичі і Тухолковичі. Від нього виводяться Буховські.

Винницькі. Перед 1378 р. Петро Винницький продав млин волоському воєводі Джурджу зі Ступпиці. Наступна згадка про цей рід припадає на 1430 р. Йдеться про Райда з Винник, котрий отримав від Владислава Ягайла дозвіл осадити село Лукавицю в Самбірському старостві. Його нащадки до початку XVII ст. утримували там війтівство. Між цими двома свідченнями та наступними повідомленнями про Винницьких, які датуються 1490-ми роками - кілька десятиліть мовчанки. Як наслідок, пов'язати в єдиний родовід Петра, Райда та власників Винник кіпця XV ст. не вдається. Генеалогія відомих пізніше відгалужень роду - Клішовичі , Лучники, Радевичі, Михновичі реконструюється, починаючи з 1510-1520-х рр.

Височанські. У 1438 р. самбірський староста Петро Одровонж надав Веризі і його синам Семенові і Мацькові дворище Ванчово у с. Сільці. У 1520-х роках Івашко Верига Височанськпй (від якого походять Височанські за винятком Янковичів) провадив судовий процес з Сілецькими Джурджами за маєтки у Сільці. Очевидно, що він був нащадком згаданого у 1438 р. Вериги, однак документи не повідомляють, ким саме вони доводилися один одному. Височанські Янковичі - відгалуження Комарницьких.

Вовчанські. 24 червня 1519 р. Сигізмунд І, польський король, надав Іллі князівство у с. Вовче Самбірського староства. У 1522 р. брати Іван і Михалко з Вовчого заснували с. Присліп, у 1559 р. сини Михалка - Іван, Василь , Ілько - заснували с. Яблінку Дубову. Князівсько-війтівські родини ІІрислопських і Яблонських на середину XVII ст. вигасли, принаймні з 1640- 1650-х років джерела про них не повідомляють. Вовчапські залишалися у Вовчому до кінця XVIII ст. Окреме відгалуження опинилося у Комарниках. Представники роду підтвердили своє шляхетство у 1782 р., записавшись Вовчанськими з Бачини. Отже, маємо справу з одним із відгалужень Бачинських.

Волосянські. Війтівсько-князівська родина з Волосянки Великої Самбірського староства. Першими власниками війтівства та засновниками села був Тимко Кушм'ята з братами, котрі у 1559 р. отримали відповідний привілей від Сигізмунда Августа. Інформація про його наступників вкрай уривкова, тому важко однозначно сказати, чиїми нащадками були Волосянські Голоновичі , що у 1782 р. підтвердили своє шляхетство. Можливо - згаданого Тимка Кушм'ят , його братів; можливо - котроїсь з родин Прокоповичів Хомичів, Іванцов'ят, що мешкали на війтівстві на початку XVII ст. й, у свою чергу, ймовірно, також доводилися родичами Кушм'ятам.

Волянські. Походять з Білича (інакше - Стрільбицької Волі) Самбірського староства, де впродовж початку XVII - XVIII ст. посідали війтівство-кyязівство. Можливо, були нащадками Івана, який у 1558 р. отримав привілей від Сигізмунда Августа на будівництво корчми і осадження загородників із коморниками. Або нащадками Теодора Грицьковича, котрий отримав у 1566 р. пожиттєве право на половину князівства у Біличі.

Типовий війтівсько-князівський рід плебейського походження , що за давньої Речі Посполитої постійно балансував між привілейованим і непривілейованим станами. У 1832 р. Волянські зуміли підтвердити своє шляхетство у Становому відділі , записавшись як «Волянські з Блажівської Волі». Втім, ні походження з вказаної місцевості, ні родинні зв'язки з Блажівськими вказаного роду не прослідковуються. Загалом , Волянські належать до категорії напівшляхти , родовід якої вкрай заплутаний та практично не піддається реконструкції.

Дністрянські. Родинний осідок - Дністрик Дубовий, королівське село Самбірського староства. Село заснували брати Гриць і Лукаш. Відповідний привілей на осадження поселення вони отримали у 1567 р. від Яиа Стажеховського, самбірського старости. У XVIII ст. Дністрянські писалися з Бачини. Ймовірно , Гриць і Лукаш належали до котроїсь із війтівсько-князівських родин із сусідніх сс. Вовчого, Яблінки Дубової або Прислопа, які також виводили себе з Бачини (див. Вовчанські).

Гвоздецькі. Походять з с. Гвіздця, Самбірського староства. У 1563 р. якийсь Василь отримав підтвердження від Сигізмунда Августа на пожиттєве володіння князівством у вказаному селі. Йдеться про засновника підроду Гвоздецьких.

Гординські. Вважають себе нащадками Степана Лізди . На початку XIV ст. Лев Данилович надав йому у Самбірській волості села Гординю і Дорожів. Відповідний князівський лист зберігся у вигляді копії у підтверджувальному привілеї Сигізмунда Августа від 8 січня 1557 р. Серед дослідників цей документ викликає найменше підозр й більшістю зараховується до автентичних.

Генеалогія роду прослідковується з 1479 р. В цьому році Юхно з Гордині ( Zuhordynyа) заставив братам Машкові і Павлові свою частку у родинному маєтку.

Городиські. Перші згадки про власників Городища датуються 1501, 1505 рр. Зокрема, у 1501 р. Федько з Городища отримав у заставу частку у с. Гординя від якихось Анни і Маруші. Через чотири роки Фсдько Городиський провадив судову справу з Фсдьком Семашем Городиським. Обидва Федьки заснували два окремі відгалуження Городиських - Чоботовичів і Семашів.

Губицькі. Відгалуження Риботицьких. У 1443 р. четверо сипів Станка Риботицького розділили свої маєтності. Один з них - Олександр -отримав Губичі, Грушів і Станилю. Від нього виводяться Губицькі.

Жукотинські. У 1567 р. якийсь Йосько, війт новозасyованого села Жукотиy (Ністрикова Воля), учинив обмін з Павлом і Тимком, війтами з Вовчого. Останні, таким чином, опинилися в Жукотині, заснувавши окремий рід Жукотинських з Бачини (аналогічно див. Вовчанські з Бачини), який вигас на кінець XVII ст.

Заплатинські. Вперше з'являються у 1460-1470-х роках. Зокрема, перемишльські акти повідомляють про Ігната (1460), Петра (1463), Оначка (1472), Мися (1472). Заплатинські є відгалуженням Любенецьких, хоч достеменно не відомо, яким чином відбувалося їхнє виокремлення.

Ільницькі. Див. Яворські.

Клодницькі. Див. Тустанівські.

Коблянські. Війтівсько-киязівський підрід з с. Кобло та Коблянська Воля Самбірського староства. Виводяться від якогось Яцьковича, що у 1499 р. отримав від Яна Ольбрахта право на заснування вказаних сіл та володіння війтівством-князівством.

Комарницькі. Відомі з 1492 р. Йдеться про Федора (1492-1495) з Комарник та Яцька (1495). Від останнього беруть початок Височанські Янковичі.

Копистинські. 1408 р. Владислав Ягайло падав Йосифу Бідуну городище Копистно з церквою та Боднарським дворищем. З 1440-х років власники Копистна регулярно з'являються на сторінках перемишльських актів. Серед них зустрічаємо і Йосипа (1469 - 1495), що свідчить на користь наявності родинного зв'язку між Йосипом Бідуном і пізнішими власниками Копистна.

Коростенські. Війтівсько-князівський підрід з с. Коростенка Перемишльського староства. Перший відомий посесор князівства - Петро. У 1471 р. він разом з іншими князями сусідніх сіл волоського права та власниками Терла взяли па поруки якогось Фрата з Кросна. Наступного разу Коростснські з'являються щойно у 1508 р. Цс були брати Лазар, Іван і Андрій, котрим Сигізмунд І підтвердив право на викуп князівства у с. Кросно від місцевого старости. Невідомо, чи були брати нащадками Петра.

Корчинські. У 1427 р. Стефан Корчинський взяв участь у з'їзді шляхти Руського воєводства. Наступного разу представники роду з'являються у 1465-1466 роках. Цс були брати Івашко, Грицько і Каленик. З цього часу генеалогія Корчинських реконструюється доволі повно.

Красницькі. Князівсько-війтівський підрід, що походить з с. Верецько теперішнього Закарпаття. У 1556 р. брати Кость і Дума Костичевичі отримали право від королеви Ізабели осадити у Самбірському старостві село Красне , їхні спадкоємці володіли війтівством-князівством в цьому селі до 1630-х років. У 1782 р. Красницькі Думичі, тобто нащадки Думи вивели своє шляхетство у перемишльському земському суді.

Кречківські. Війтівсько-князівський підрід з с. Кречкова Перемишльського староства. Відгалуження Пацлавських. Можливо, походять від Грицька з Крсчкової Волі (1473). Регулярні звістки про Крtчківських з'являються щойно з 1560-х років.

Криницькі. У 1400 р. Владислав Ягайло надав Олександрові - інакше Шандрові - пустки над річкою Репечник, звані Криниця. У 1427 р. Шандро брав участь у шляхетському з'їзді. Власники Криниці з 1440-х років доволі регулярно з'являються на сторінках перемишльських гродських і земських книг, однак використання ними одних і тих самих імен суттєво ускладнює вивчення родоводу.

Кропивницькі. Початки роду залишаються до кіпця не з'ясованими. Відомо, що у 1447 р. Тустанівські здійснили розмежування своїх маєтностей. Один з них - Іван - отримав Кропивник. Пізніше в актах він більше не з'являється, натомість власниками Кропивника поряд з ним були якийсь Федір і Кузьма (1447 р.). Мабуть, синами Федора були Рашко і Йосько (1476 р.), від яких походять Кропивницькі. Залишається відкритим питання, ким доводилися Іван з Тустанович та Федір і Кузьма один одному.

Крушельницькі. 4 жовтня 1395 р Владислав Ягайло, польський король, надав Іванові і Дем'янові село Крушсльницю в Тустанівській волості. У 1444 - 1446 рр. власником Крушельниці був якийсь Міла. У 1460 - 1480-х роках - Прокіп і Грицько. Більш-менш повно генеалогія роду реконструюється з початку XVI ст.

Кульчицькі. 1284 р., грамота князя Лева Даниловича своєму слузі Мелетію Турковичу на село Кульчиці у Самбірській волості. 3 приводу цієї грамоти більше століття точаться дискусії - одні вважають її фальсифікатом, інші схиляються до думки про існування автентичного документу, який був втрачений, але на його основі була створена копія, що дійшла до нашого часу. Якби там не було, генеалогічного зв'язку між Мелетієм Турковичем і пізнішими поколіннями Кульчицьких відстежити не вдається. Перші документальні згадки про власників Кульчиць датуються 1423 р. Йдеться про королівського ловчого Сметанку, котрий брав участь у визначенні меж с. Блажова. У 1437 р. Сметанка згадується повторно. Цього разу - разом з братом Андрієм. До кінця 1480-х років про Кульчицьких немає жодних відомостей і лише з 1487 р маємо більш-менш регулярні згадки про них.

Липецькі. Війтівсько-князівський підрід з с. Лип'є Самбірського староства. 8 жовтня 1557 р. Даміан, син Луки Литвина, отримав від Петра Боратинського привілей на заснування села та пожиттєвс право на князівство. У XVII ст. його нащадки йменували себе Липецькими зі Стремкова, отже, належали до родини Стремковських з Ломжинської землі.

Лісковацькі. Війтівсько-князівська родина з с. Лісковате Перемишльського староства. Відомі з 1545 р. Того року Лазор, князь з Лісковатого відступив Миськові, сину Іванка Коростенського, своєму небожу, 2 частки свого князівства. Вказаний запис засвідчує наявність родинних зв'язків з Коростенськими. Не виключено, що Лісковацькі - їхнє відгалуження.

Літинські. Вперше з'являються в 1415 р. в особі Філя Дєм'янчича з Літині, дрогобицького земського судді. Цього року, звинувачений дрогобицькими міщанами в плебейському походженні, Філь учинив вивід шляхетства. Свідками по батьківській лінії виступили Каленик і Пилип з Тустанович, що вказує на спільне походження з Тустанівськими. Наступні згадки про Літинських датуються 1460-70-мп роками. Йдеться про братів Олеська, Лукіана, Грицька, Михалка та якогось Андрія, сина Стецька і внука Дробиша.

Лодинські. Війтівсько-князівські їй підрід Із с. Лодини Перемишльського староства. Відомі з 1570 р. Зокрема, у цьому році Іванко Лодинський визнав борг Роману. коростенському попові, у розмірі 50 злотих.

Лопушанські. Війтівсько-князівський підрід з с. Лопушанка Хомина Самбірського староства. Відгалуження Комарницьких. У 1532 р. Станіслав Одровонж , самбірський староста надав Процеві Хомичу право заснувати село Лопушанку та пожиттєво володіти князівством. Відомості про Лопушанських XVI - першої половини XVII ст. вкрай скупі. Родовід від Проця Хомича не прослідковується.

Лужецькі. Війтівсько-князівськпй підрід з с. Лужка Самбірського староства. У 1538 р. князем у Верхньому Лужку був Сидорсць, у Нижньому - Ілько. Останній згадується також у привілеї Сигізмунда І 1519 р. на заснування Лужка Нижнього. Осідком Лужецьких, які наприкінці XVIII ст. підтвердили своє шляхетство, був Верхній Лужок.

Луцькі. У 1427 р. Лукіян з Луки бере участь у з'їзді руської шляхти. У 1473 р. Павло Бужинський заставив дворище у Луці Ганкові, Ванкові І Павлові. На початку XV ст. в Луці проживали Дашко (1504 - 1528), Ілляш Криницький (1500), Антон (1504). Їхніми сучасниками повинні бути також Станко, Грицько, в яких у 1530-х роках були сини, та Ігнат, відомий з середини 1550-х років, у якого иа той час вже були дорослі внуки. З них розпочинається родовід відгалужень Луцьких, відомих пізніше.

Любенецькі. Перший відомий власник Лубенців Юрій (Георгій) - учасник з'їзду руської шляхти 1427 р. та власник заставленої від Олександра Губицького с. Станилі у Дрогобицькому повіті з 1439 р. Напевне, його сином був Станко (Станіслав) (1444 - 1462), котрий продовжував утримувати с. Ста-иилю та провадив майнові справи з тим самим Олександром Губицьким. Станко та Андрій з Ільком , що були або молодшими братами, або синами чи племінниками першого, є родоначальниками Любенецьких. Припущення Л. Виростека про спільне походження з Тустанівськими вважаємо помилковим.

Матківські. Походять від Думки Височанського, власника частини Висоцька Верхнього Самбірського повіту. У 1505 р. разом з Яцьком Комарницьким і Васьком Турянським отримав від королівських комісарів підтвердження на земельну власність у сс. Комарниках, Висоцькому і Турйому. Його внуки після тривалого судового процесу наприкінці 1530-х років розмежували маєтки з Івашком Веригою. Їм відійшла земля по річці Матків ("nowa villa super torrentem Mathkuph "), натомість Верига отримав старе село "antiqua villa Superior Vyssoczkye". Обидві сторони взаємно зреклися претензій, відповідно Верига на Матків. а Думчичі - на Висоцьке Верхнє. З цього часу за нащадками Вериги остаточно закріпилося прізвище Височанські. Власники Маткова ще по інерції до середини XVI ст. продовжують зватися Височанськими, одночасно в актах вони відомі як Матківські. На кінець XVI ст. останнє прізвище остаточно закріплюється за ними.

Монастирські. 4 листопада 1424 р Владислав, король польський, надає Петрові і Іванкові з Марковиць пустку Монастир над рікою Черхавою і дозволяє закласти село на ленному праві. Впродовж наступних майже ста років про Монастирець та його власників немає жодних відомостей. Щойно з 1522 р. вони знову з'являються. На початок XVI ст. власниками Монастирця були брати Петро та Ігнат.

Мшанецькі. Війтівсько-князівський підрід із с. Мшанець Самбірського староства. З кінця XVI ст. виокремилося три відгалуження Мшансцьких - Стсецькевичі, Гузиловичі, Петрачковичі. Саме Стецькевичі у 1782 р. підтвердили своє шляхетство у перемишльському гродському суді. Вони виводяться від Стецька Медведя (1599-1608).

Нанівські. Війтівсько-князівська родина із с. Нанова Перемиського староства. У 1469 р. Яцько і Мелько викупили у Занка з Турки місцевість, звану Тернове поле та заснували с. Тернава. У 1533 р. їхні наступники втратили своє родове поселення, розселившись на королівщинах у Сяноцькій і Перемиській землі. Нащадками Яцька і Мелька були Дверницькі, Полянські, Скороденські, Шандровські, Волошиновські та згадані Нанівські. Всі вони поряд з прізвищем вживали додатковий компонент, який вказував на їхнє первісне походження - 'з Тернави' (" de Ternawa"). Безпосередньо родо-начальпнком Нанівських був Михайло. У 1532 р. він отримав королівський привілей на заснування села Нанова та пожиттєве володіння князівством у ньому.

Негребецькі. Нащадки замкових слуг-конюхів з с. Негребки Перемиського староства. У другій половині XV ст. в селі мешкали: Андрій (1436 -1448), Матвій (1465 - 1473), Труш (1467 - 1473), Ігнат із сином Іваном (1475 - 1476), Ванько (1464 - 1476), Степан (1472), Федець (1465 - 1476) із сином Гринцем (1475), нарешті конюх Занко (1460 - 1476). Їхній статус окреслюється по різному: одні звуться шляхетними, інші - учтивими, трапляється, що соціальна приналежність взагалі замовчується. Невідомо, чи всі вони належали до одного роду, чи ні; чи всі були конюхами, чи тільки Занко і його родина. Достеменно відомо те, що останній отримав у 1442 р від Владислава III Варненчика привілей, котрим той надав русинові Заню з Негребки два дворища - Лемовське і Хлещовське, за умови, що він та його потомки служитимуть конюхами. Наявність цього документу й стала передумовою до входження до шляхетського стану нащадків родини Занька, а не щасливий збіг обставин, життєва напористість та ще якісь чинники. якими вони нібито володіли, і яких забракло замковим слугам з інших сіл - Торків, Даровичів, Батичів, Вітошиців.

Новосельські. Нащадки Миша Мужиловича, котрий у 1390 р. отримав 2 дворища у с. Новосілки. У XV ст. кількість співвласників Новосілок сягнула близько 10 осіб. Вони часто з'являються на сторінках перемишльських актів, однак в єдиний цілісний родовід не укладаються. Пов'язати їх з Мишою Мужиловичем та пізнішими Новосельскими не вдається.

Новошицькі. Виокремлення Ступницьких-Новошицьких, датується кінцем ХV-початком XVI ст. Наприкінці XV ст. відбувся перший розподіл маєтку: в Ступниці залишалися Сенько, Андрій і Прокіп-Анфал натомість їхній брат Яцько отримав Новошичі. Від нього село успадкував єдиний син Грицько, який на час смерті батька був ще малолітнім, й опіку над яким взяли його дядьки. У реєстрі 1508 р Грицько, записаний з прізвищем Новошицькнй, сплатив з Новошич 15 грошей. Втім, пізніших згадок про нього немає. Ймовірно, він або не залишив потомства, або відступив Новошичі Ступницьким, бо на початок XVI ст. власниками Ступниці і Новошич були Андрій, Сенько, та Прокіп-Анфал. Сенько залишив двоє дочок, тому рід продовжили сини Андрія та Прокопа-Анфала. Повторне розмежування відбувалося таким чином: спочатку Васько, син Прокопа- Анфала, перестає бути власником у Ступниці й на 1519 р йменується виключно дідичем Новошич. А в 1536 р. Петро-Юрко, син Прокопа-Анфала, відступив своїм братам Павлові, Миськові частки в Ступниці, натомість вони відступили йому свої частки в Новошичах. Починаючи з середини XVI ст. в Новошичах мешкали Іван, напевне, син Васька та Фелік,син Петра-Юрка. Нащадки Івана продовжили рід.

Ортинські. 9 вересня 1388 року Владислав Ягайло дарував шляхетному Якубові 4 дворища в селі Гортиничі. Його нащадками, мабуть, були брати Олехно, Матвій, Климко,сини Яцька Патрикія, які у 1503 р. провадили судовий процес з якоюсь Удею з Ортинич.

Пацлавські. Власники Пацлава відомі з 1447 р. На той час ними були Іванко, Іванко Слох і Фсдько Семенович. Зайве сумніватися, що йдеться про перших представників Пацлавських, хоча генеалогічна реконструкція роду до 1540-х років практично неможлива.

Підгородецькі. 1391 р. Владислав Ягайло надав якомусь Чулі, Іванові та іншому Іванові Савитичу 10 дворищ в с. Підгородище. Після кількадесятрічної перерви власники Підгородців з'являються знову. У 1470 - 1480-х роках їх нараховувалося більше десяти - Івашко (1468), Онисим Гарбачович (1475 - 1482). Андрій Кудович (1475 -1479), Яць Кудевич (1481 - 1482), Іван (1475 - 1491), Лавро (1475), Нестор (1478 - 1479), Борис Чикович (1478 - 1479), Іван Борисович (1482), Машко Чикович (1478 - 1479), Йостко (1478), Іван Йоськович (1478 - 1179). Історія роду до початку XVI ст. не вкладається в єдину або кілька родовідних схем. Неможливо з'ясувати, у яких родинних зв'язках вони перебували між собою та хто з них був нащадком згаданих Чули, Івана і Івана Савитича.

Попелі. 21 липня 1427 р Владислав Ягайло, польський король, надає Грицькові і Тишкові Попелям та їхнім нащадкам пустку над рікою Ратичною для заснування села. Втім перші відомості про них датуються в актах сяноцького гродського суду кількома роками раніше. Зокрема ,у 1424 - 1423 рр. документи повідомляють про Івана та Якова Попелів, власників с. Підлісся. Втім, В. Барвінський у своїй відомій монографії про походження Сагайдачного, звернув увагу на свідчення Фр. Сярчинського , який згадує невідомий на сьогодні привілей Владислава Ягайла , наданий якомусь Попелю на заснування однойменного села біля Дрогобича. Цей акт датований 1414 р. Якщо такий справді існував, то історію роду Попелів слід розпочинати 1414 р.

Розлуцькі. Війтівсько-князівський підрід із с. Розлуч Самбірського староства. Відгалуження Матківських. Згідно виводу шляхетства Василя Розлуцького , здійсненого у 1640 р., Михайло Матківський (правнук Думки Височанського - засновника роду Матківських) у 1540-х роках одружився з єдиною дочкою Бориса, князя розлуцького. Переселившись до Розлуча, він започаткував новий рід.

Семаші. 15 жовтня 1521. Сигізмунд, польський король, підтверджує право Семаша Дриньовича на земельну частку у с. Ваньовичах, надану його батькові Василю Дриньовичу королем Казимиром . Отже , Семаші з'явилися у Ваньовичах щонайпізніше перед 1496 р. Без сумніву, Семаш і є засновником роду, хоча його родинний зв'язок з Миколаєм І Дашком Семашами , що жили у середині XVI ст. та пізнішими поколіннями роду, не відслідковується.

Семигинівські. Виводяться від Івана Голубця, першого відомого власника Семигинова (1460 - 1496). Генеалогія роду відтворюється доволі добре.

Середницькі. Війтівсько-киязівський підрід із с. Смеречна Перемишльського староства. Засновники роду - Лазор разом із синами Яцьком і Дем'яном - відомі з 1577 р

Сілецькі. Грицько з Сільця - учасник з'їзду руської шляхти 1427 р. Наступна згадка про Сілсцьких датується 1499 р. Це були Федько з Сільця, котрий визнав борг перед братами Стецьком і Федором також із Сільця у розмірі 40 гривень та заставив під цю суму свою земельну частку. Рід Сілецьких сформувався з відгалужень Яворських , Винницьких , ймовірно, Ортинських . Безпосередньо до Сілецьких належали лише два відгалуження - Клочковичі та Стецьковичі. Пов'язати іх з вищевказаними особами не вдається.

Скольські. 5 березня 1397 Владислав II, польський король, дарував Микові і Іванкові право заснувати село на р. Опір і поле, зване Сколе і Тухля. У 1444-1448 рр зі Сколе згадуються Хоць з сином Занком. Мабуть, наступне покоління уособлювали Петро і Давид (1462). На 1530-ті роки підрід вже розпався на кілька відгалужень та сімей. Які родинні зв'язки між ними існували, джерела не повідомляють.

Смеречанські. Війтівсько-князівський рід із с. Смеречна Перемишльського староства. Перші відомі посідачі князівства у згаданому селі - Василь з сином Іваном (1568), Федір (1574) , Іван і Роман (1574). Котрийсь з них і був засновником роду, відомого під прізвищем Смеречанські .

Смо(і)льницькі. Війтівсько-киязівський рід з с. Смільниця Перемишльського староства. Перші відомі князі -Проць (1470-1471), Ганко (1171), Зань (1195). На середину XVI ст. чисельність посесорів князівства сягнула двох десятків. Пов'язати їх з вищевказаними особами та пізнішими Смо(і)льницькими, що мешкали в Долішньому Лужку, Кульчицях, Гордині, не вдається.

Созанські. 7 грудня 1392 року Спитко з Мельштина , господар Самбірщини, надав дякові Сенькові монастир Созань в заміну за село Яриловичі , які увійшли до складу міста Новий Самбір. Наступні згадки про власників Созані датуються 1470-1480-ми роками. На той час ними були - Станко (1478), Дмитро (1481), Петро, син Федька (1481-1496). Їхня спорідненість з дяком Сеньком , якщо така існувала , залишається таємницею.

Сопотницькі. У Перемишльській землі відомі два населені пункти, які потенційно могли бути осідком родини . Село Сопотник. розміщене коло с. Пацлава. у XVI ст належало Пацлавським . Ймовірно, воно попередньо входило до складу Пацлава , й через деякий час виокремилося. До кінця XVI ст. Пацлавські утримували у Сопотнику земельні частки, активно ними обмінюючись, чи то через застави, чи то шляхом купівлі-продажу, дарування тощо. Про це свідчать численні земельні акти. Однак в жодному з них Пацлавські, як дідичні власники Пацлава Сопотника , не йменуються Сопотницькими, за одним винятком . У 1589 р Васько Пацлавський відступив Тимкові Сопотницькому («Soputnicki») усю свою земельну частку в Сопотнику. Серед Пацлавських особу з таким іменем наприкінці XVI ст. не зустрічаємо, тому важко напевно щось стверджувати про Тимка Сопотницького, згаданого один-єдиний раз. Село Сопот у XVII ст. існувало на межі Дрогобицького і Стрийського староств коло Підгірців, Довгого, Зубриці. У 1660-х роках у селі було князівство. Серед його посесорів документи згадують Ілька (1621- 1673), священника Івана, сина князя Івана (1663). Втім їх також не можна з упевненістю ототожнити з шляхетським родом Сопотницьких. Джерела чітко окреслюють їхній статус як поштиві («honoratus»). що для XVII ст. є прямим свідченням нешляхетського походження та статусу.

Сопотницькі, котрі в 1782 р. підтвердили своє шляхетство, мабуть, були нащадками Михайла та Теодора Сопотницьких, що мешкали чи то в с. Монастирцы , чи то в Ясениці Сільній наприкінці ХVII-ночатку XVIII ст.

Стебницькі. Війтівсько-князівська родина зі с. Стебник Перемишльського староства. Відгалуження Устрицьких. Власне прізвище Стебницькі закріпилося за третім поколінням нащадків Павла Устрицького Дем'яновича. У середині XVII ст. це був Васько Стебницький з Унігова Яцькович.

Стрільбицькі. Війтівсько-киязівський підрід із с. Стрільбичі Самбірського староства. Село існувало вже у 1437 р. Однак відомості про місцевих князів з'являються щойно на початку XVI ст. У 1505 р Сидір Стрільбицький склав заповіт на користь синів Тимка , Яреми і Стеця. Документ докладно не вивчався. О. Купчинський зараховує його до категорії актів, чия автентичність сумнівна. Втім, одного з синів можна ототожнити з Гіеронімом , який у 1519 р. отримав підтвердження на князівство у Стрільбичах.

Ступницькі. 10 листопада 1377 року Владислав Опольськнй, галицький князь дарував Джурджові , волоському воєводі села Новошичі та Ступницю. Один з небагатьох підродів, чия генеалогія відслідковується з кінця XIV ст.

Татомири. Засновник родини - Фсдько Татомир - у 1169 р. отримав запис на пустку Ісаї, де згодом виникло однойменне село. У XVІ-початку XVII ст. нащадки Федька, котрі у тримували у с. Підбуж Самбірського староства війтівство, йменувалися Татомирами з Корчина. Отже , маємо справу з відгалуженням Корчинських.

Терлецькі. 28 квітня 1415 р. Владислав Ягайло, польський король, підтвердив права священника Михайла на село Терло, яким його попередники володіли з руських часів. Наступна згадка про вихідців з Терла датується 1463 р. Йдеться нро священника Олександра і його сина Савку. На той час село було королівським, та й вказані особи названі королівськими підданими («homines regales»). У наступні десятиліття до кінця XV ст. вихідці з Терла неодноразово з'являються поряд з князями і підданими сусідніх волоських сіл Перемишльського староства. Остання обставина вказує на неоднозначність соціального статусу Терлецьких до початку XVI ст.

Тисаровські. У 1427 р. якийсь Тимко з Тисарова брав участь у з'їзді пруської шляхти. Пізніше джерела повідомляють про Мишка (1439), та Стефана Лачка ( 1447-1450). Синами котрогось з них повинен був бути Юхио з братом Івашком, від якого походять пізніші Тисаровські.

Тисовські. Ймовірно, йдеться про війтівсько-киязівський підрід з с. Тисовиці Самбірського староства . Походять від Осташка Дашковича , князя с. Стрілки , котрий заснував село Тисовицю та передав князівство у ньому з королівського дозволу своїм синам - Васькові І Хомі.

Товарницькі. У 1585 р. Іван Терлецький записав посаг своїй дружині Марухні у розмірі 80 злотих. Як зазначається у відповідному акті, Марухна була дочкою невідомого на ім'я попа з Товарної. Можливо , це і був далекий предок Товарницьких. Втім , дане припущення поки що не можна обгрунтувати додатковими фактами. Відомості про Товарницьких як шляхетський рід з'являються доволі пізно -наприкінці XVII ст. Зокрема, у 1691 р. чоловіком Настасії Пацлавської, дідички у с. Пацлаві, був якийсь Йоан Товарницький. Його сучасником був Теодор Товарницький, в якого на 1714 р. вже була доросла одружена дочка.

Топільницькі. Попівський підрід простого походження. У середині 1550-х років Турянські обміняли с. Кривку на с. Топільницю. Втім, у 1560-х роках вони були не єдиними власниками села. Поряд з ними тут мешкали Івашко , Демко , Галко, Васько поповичі, від яких беруть початок Топільницькі. Джерела не повідомляють, чи були вони в селі на час , коли Топільниця ще перебувала в королівській власності, чи з'явилися після обміну.

Турецькі. Див. Яворські.

Турянські. Перші власники Турйого -Йоган (1473), Грицько Берендич (1476), Юрко (1478-1481). Невідомо, яким чином вони пов'язані з братами Яцьком (1501) і Ваньком (1501-1508) , від яких виводяться всі пізніші покоління Турянських. Цікаво, що прізвисько Берендич вживалося і одим з відгалужень Скольських у 1530-х роках.

Тустанівські. В першій половині XV ст. рід складався з восьми братів - Філя і Каленика, відомих з 1415 р.. Ілька й Івана , учасників шляхетського з'їзду 1427 р. та Яцька , Гриця , Машка і Дашка . Це було чи то друге, чи то третє покоління нащадків Юрка і Ананія Доброславичів , яким в 1387 р. королева Ядвіга надала Тустановичі з монастирем в Бориславі. Окрім вказаних поселень, брати володіли Колодницею. Монастирем , Долголукою, Уличним . У 1417 р. Іван, Ілько. Пилип (Лацко), Машко і Грицько здійснили поділ маєтків. Найстарший Іван отримав Кропивник, решта братів - Долголуку, Колодницю , Борислав . З цього часу розпочинається окрема iсторія підроду Кропивницьких (див. Кропивницькі). У 1460 р вперше джерела повідомляють про Грицька з Борислава, що, на думку Л. Виростека, є одним з братів, який обрав місцем свого проживання одне із сіл обширних родових маєтків Тустанівських. Одночасно Пилип (Лацко) осідає в Колодниці й з 1462 р. зветься "Laczko de Clodnicza", або "Philipius Laczko de Clodnicza" . Таким чином, з'являються Бориславські та Клодницькі.

Унятицькі. 28 серпня 1393 року Владислав Ягайло, польський король дарував волоху Клементію Драгомировичу село Унятичі. Після кількадесятирічної перерви у 1430-40-х роках з'являються наступні документальні свідчення нро власників Унятич. Цс були Костко (1437), Демко (1443-1444), Сенько (1444). Безпосередньо родовід Унятицьких прослідковується з кінця XV ст. й виводиться від таких осіб, як Захарій (Занко) (1477-1510) та Васько (1495-1511).

Уруські. 26-31 грудня 1377 або 1378 року Владислав Опольськнй, галицький князь підтвердив права на село Уріж з монастирем Станіславові Ближничу , які останній отримав від князя Юрія Наримунтовича. Із розмежувального акту на с. Блажів 1423 р. відомий Стибор з Урожа. Ні Станіслава Ближнича, ні Стибора пов'язати з пізнішими власниками Урожа , Лопушної і Заріччя не вдається. Родовід Уруських прослідковується з 1437 р. Тоді Костко з Унятич позивав Костка з Урожа у справі батьківського спадку. Від Костка походять всі відомі пізніше Уруські.

Хлопецькі. 20 березня 1360, польський король Казимир ІІІ підтверджує зем'янину Руської землі Ходкові Матутейовичу право власності на село Хлопчичі у Перемишльській землі. Текст княжої грамоти не подається. Документ дійшов у копії 1589 р Грамота сумнівної автентичності. З перемишльських актів XV ст. відомий Ставко Матутейович , власник Хлопчичів (1436-1448). Від нього походять всі відомі пізніше Хлопецькі.

Яворські. 27 червня 1431 р Владислав Ягайло, польський король, надав шляхетному Ванчі Волоху та його синам Ходку , Іванку і Занку село Турку в Самбірському повіті. Від синів Занка походять Яворські і Турецькі. Зокрема, четверо синів Василя Занковнча осіли в Яворі, а єдиний син Федора Занковнча Дмитро - у Турці. Ільницькі, натомість, були нащадками або Ходка , або Іванка Ванчовичів. Перша згадка про Ільницьких припадає на 1491р., коли Миклаш і Ігнатко з Ільника провадили судову справу з Влодком зі Стебника.

Яменські. Війтівсько-князівський підрід із с. Ямни Перемишльського староства. У 1505 р князем був якийсь "laboriosus Roman de Troycza at Jamna knyaz". Впродовж наступного століття документи повідомляють про інших осіб що мешкали в Ямні на князівстві, зокрема - Сенько (1518), Глібко (1531), крайиик Климко (1558-1582) з племінником Грицьком (1558-1569) , Мишко Мишула з синами Лукою і Іваном (1582), Михайло з синами Грицьком , Іваном , Федьком ( 1582). Однак пов'язати їх і умістити в єдиний родовід не вдається. У другій половині XVII - XVIII ст. Яменські мешкали у с. Розсохи. Мабуть, це були нащадки Іванка Яменського якому Васько Терлецький Грицькович заставив певні земельні маєтності у с. Терло (Розсохи відокремилися від Терла).

Ясеницькі. Історія роду до початку XVI ст. залишається таємницею. У 1490-1494 рр перемишльські земські акти згадують якогось Станіслава Ясениського ( Jaszenysky) чи то Ясенського (Jaszensky) з Опарів, що у Дрогобицькому повіті. Важко без вагань стверджувати, чи в дійсності він перший відомий Ясеницький чи ні. У 1510 р. Іоан Ясеницький , тенутарій в Довгому, визнав борг перед Леонардом Ясеницьким в розмірі 200 гривень. У цій згадці, напевно , йдеться про Ясеницьких , хоч ні Іоана, ні Леопарда , через брак джерел , не можна прив'язати до котрогось з пізніших відгалужень роду. Особою, котра дійсно стала родоначальником якщо не всіх Ясеницьких , то принаймні кількох родових відламів, був Занко, відомий з 1518 р.

Газета "Пульс Ставропігії" №10,2011; №11,2011,№12,2011,№1,2012

Подробнее http://turka.at.ua/publ/1-1-0-332#ixzz1n0lFFQo7 Under Creative Commons License: Attribution

Категорія: Актуальні статті | Додав: sokil (12.12.2011)
Переглядів: 1432 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

GRZYMALA


Мої сторінки



Oпитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 172








Погода в Трускавці


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
















QR-код сторінки
















- Шляхетність зобов'язує -


82200 Україна Львівська обл. м.Трускавець © 2017

- За достовірність змісту матеріалів і статтей несе відповідальність автор -

- Приватний сайт -