Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани... М.Рильський



Персональний сайт Ігоря Булинського



Від пам'яті роду - до пам'яті нації !

Кожний нарід гордиться своєю шляхтою, тільки один український відмежовується насилу від того вінка людських окрас... О.Кобилянська

Субота- 23.09.2017 - київський час - 03:24 - вітaю вас Гость

У поняття шляхетність акумульовано добропорядність, чесність, справедливість, благородність, глибока християнська мораль. Ці риси характеру, поведінки були притаманні багатьом родинним династіям, які належали до українських лицарсько-шляхетних гербів Драго-Сас, Корчак, Корвін, Еліта і інших впродовж усіх віків... Шляхетність - це особливий спосіб мислення та позиціонування себе в суспільстві, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення... Шляхетність зобов'язує...
Братерство родинне нам душу бентежить, до єдності кличе, до чину взива... Служили Вкраїні завжди як належить - шляхетська амбітність і горда душа!...
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід





S A S


Історичні факти



Oпитування
Чи маєте Ви відношення до шляхти ?
Всього відповідей: 265



Це банер мого сайту: =Персональний сайт Ігоря Булинського - українська шляхта=, натисніть його і ви отримаєте HTML-код цього банера


Форма входу



Категорії розділу
Актуальні статті [65]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Сертификат на никнейм Sokil, зарегистрирован на Булинський Ігор Ілліч




С Л А В Е Н Ь

Ш Л Я Х Е Т С Ь К О Г О

Т О В А Р И С Т В А
- х -

З глибин предковічних до нашого часу,
Попереду завше трима хоругву
Когорта шляхетна - підвалина роду,
І з Богом у серці завжди на слуху.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди, як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

В думках і піснях лине дзвін про них краєм,
Геройство їх блискає в наших очах:
Хмельницький, Виговський, Немирич, Мазепа,
Ця слава не вмре, не поляже в віках.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

Чи ми не нащадки тих лицарів дужих?
Ще поки не впав, їх підхопимо стяг,
Покиньмо оспалість, зневіру й байдужість,
Нас ждуть перемоги і слава звитяг!
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!

- - х - -



Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну»

Турка-жемчужина Карпат

Каталог сайтів України













Головна » Статті » Актуальні статті

Людина яка визнавала історичне значення української шляхти

 

 

 

 

 

18 квітня 1882 народився визначний теоретик українського консерватизму В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (1882-1931), український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії. Автор праць „Данило Братковський” (1909), „Генерал артилерії Великого Князівства Литовського” (1909), „Шляхта на Україні” (польськ., 1909), „Аріянський соймик в Киселені в маю 1638” (1910), “Z dziejw Ukrainy” (1912), „Україна на переломі 1657-1669” (1920), „Лист до братів-хліборобів”(1926).

 

Будучи фундаментальним автором і членом Українського наукового інституту в Берліні і дійсним членом Наукового товариства ім Т. Шевченка в Києві В. Липинський - засновник та ідеолог нового українського монархізму, обгрунтуванню якого присвятив свою видатну публіцистичну роботу «Листи до братів-хлеборобів». Одним із перших обґрунтував необхідність побудови української держави, показавши залежність інтересів народу від того стану, в якому ця держава перебуває.

На думку президента інституту ім Липинського у Філадельфії Я. Пеленського, «В Липинський - один з провідних українських істориків, мабуть, найоригінальніший український політичний теоретик, соціолог та ідеолог 20 сторіччя», який починав свою діяльність як консервативний демократ, потім став корпоративним консерватором і гетьманським-монархістом, а закінчив як незалежний конституційний консерватор.

Народився в селi Затурці (Волинь) у родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських (Lipiński). Зростав у середовищі католицькому, хліборобсько-шляхетському, культурно польському. Рід Липинських гербу Бродзіч, який походив з Мазовії, видав цілий ряд діячів, що займали визначні становища серед тогочасної шляхти. Серед них - молодший брат Станіслав (1884-1954), доктор філософії, агроном-селекціонер, який на другий день після радянської окупації Західної Волині подався на еміграцію до Польщі. Родинне походження Липинського мало вирішальний вплив на формування його поглядів та на ставлення до життя.

Навчався у Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях. Після закінчення гімназії 1902 року Липинський відбував військову службу у Ризькому драгунському полку, що стояв у Кременці на Волині. Однак пізніше військова комісія визнала його «нездатним до війська через легені та серце» (Липинський фактично все своє життя хворів на туберкульоз). На початку Першої світової війни він був мобілізований як резервний офіцер до 4-го драгунського Новотроїцько-Катеринославського полку, в лавах якого у складі російської армії генерала Самсонова відбув східнопруську кампанію. Через тяжкі воєнні умови легенева недуга відновилася, і Липинський був переведений до резервних частин спочатку в Дубно, потім в Острозі і, нарешті, в Полтаві.

Весною 1903 року Липинський вступив до Ягеллонського університету в Кракові, де вивчав агрономію та слухав лекції з інших предметів, зокрема, історії, а також відвідував лекції з української літератури Богдана Лепкого. 1906 року, закінчивши навчання, одружився у Кракові з Казимирою Шуміньською та виїхав з нею до Женеви, щоб вивчати соціологію у тамтешньому університеті. Але пробув він там лише рік, бо швейцарський клімат погано впливав на здоров'я, і лікарі порадили йому виїхати.

З 1909 року Липинський перебував почасти у Кракові, почасти у своєму власному маєтку Русалівські Чагари Уманського повіту (нині Черкаська область). Тут він господарював на хуторі, який подарував йому його дядько Адам Рокицький. Уже тоді Липинський усвідомлював необхідність повернення українському народові, який «живе, хоче жити і буде жити як народ незалежний», його еліти; ополяченій і польській шляхті в Україні треба визначитись: буде вона з народом, зійде з позиції колонізаторів чи опиратиметься ходові історії. Цю альтернативу Липинський сформулював у брошурі «Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909), а також у статтях до журналу «Przegląd Krajowy» (Київ, 1909), до редакції якого він входив.

Напередодні Першої світової війни брав участь в організації за межами Росії українського політичного центру, трансформованого в Союз Визволення України (1914). Діяльністю СВУ керувала президія у складі: Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маркіян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і Микола Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (Степан та Роман Смаль-Стоцькі, Василь Сімович, Михайло Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, Іван Крип'якевич, Степан Рудницький та ін.). Осідком СВУ був недовгий час Львів, від серпня 1914 - Відень.

Лютневу революцію 1917 року В'ячеслав Липинський зустрів, перебуваючи у Полтаві. 1917 року, на початку визвольних змагань, Липинський звинувачував українських соціал-демократів у браку державницької волі. Після Лютневої революції брав участь в українізації військових частин на Полтавщині й одночасно разом з Сергієм Шеметом, як він сам згадував, «політично організовував хліборобські консервативні елементи на Полтавщині». Тоді ж він став одним із засновників і автором політичної програми Української демократично-хліборобської партії, виданої у жовтні 1917 року.

Віртуальна екскурсія Меморіальним музеєм В’ячеслава Липинського у с. Затурці

Після визволення України від більшовиків, навесні 1918-го року, В'ячеслав Липинський зближується з Павлом Скоропадським, майбутнім Гетьманом Української Держави. У той самий час консервативні сили (УДХП, «Українська Народна Громада» П. Скоропадського та «Союз земельних власників») створюють опозиційну до Центральної Ради коаліцію і за офіційного нейтралітету німецьких окупаційних сил розпочинають підготовку до державного перевороту. 29 квітня 1918 року Центральну Раду було повалено, Павла Скоропадського — проголошено Гетьманом.

«Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український, - писав тоді В'ячеслав Липинський у листі до Богдана Шемета. - Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете, малорос і русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом — іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів».

На початку червня 1918 року В'ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави. Послом залишався після повалення Гетьманату. Хоча був «переконаним прибічником гетьманської форми правління», вважав, що у складні для нації часи слід відкинути усі ідеологічні розбіжності задля роботи на благо України. Однак подальші події в Україні, той процес «самоспалення, в якому згоряє наша хата» (В. Липинський), зокрема, розстріл полковника Болбочана стали безпосередньою причиною відставки з посади посла УНР у Відні. Наприкінці серпня 1919 року Липинський передав справи посольства своєму заступникові, після короткого перебування у санаторії «Ґутенбрун» у Бадені оселився у Райхенау - гірському містечку у Нижній Австрії.

Союз, створений як об'єднання українських монархістів заходами В. Липинського і С. Шемета у Відні (1920), а також з участю Д. Дорошенка, М. Кочубея, А. Монтрезора, Л. Сідлецького й О. Скорописа-Йолтуховського, був названий «Український Союз Хліборобів Державників (УСХД)». Ця група оголосила «Відозву до українських хліборобів» і почала видавати журнал. У травні 1920 вийшла за редакцією В. Липинського перша книга органу УСХД збірка «Хліборобська Україно», у якій він опублікував також свої «Листи до Братів-Хліборобів», що являли собою виклад гетьманської ідеї і політичної програми (ідеал — «класократія» із обмеженою монархією). Класократія - термін запропоновано В. Липинським в його теорії українського консерватизму (також теорія українського монархізму, чи як він сам її називав теорія українського гетьманського націоналізму). Це форма державного устрою, яка відзначається рівновагою між владою і свободою, між силами консерватизму і прогресу. В основу такого устрою повинна бути покладена правова, «законом обмежена і законом обмежуюча» конституційна монархія. На чолі держави має бути монарх (гетьман), влада якого передається в спадок і є легітимною. Соціальний клас для Липинського - лише підвалина, на якій починається державне будівництво, його справжніми будівниками є невеликі соціальні групи, національна аристократія, еліта. Для Липинського еліта - активна меншість, яка створює держави і нації.

У Райхенау Липинський прожив майже безвиїзно до осені 1926 року, якщо не враховувати коротких поїздок до Відня, недалекого Бадена і 10-денного перебування у Берліні у травні 1921 року. На ці роки припала його найінтенсивніша наукова і громадська діяльність: була опрацьована монографія «Україна на переломі. 1656-59», звідти керував діяльністю створеного 1920 року Українського союзу хліборобів-державників. Також видавав неперіодичні збірники «Хліборобська Україна» (1920-25), де друкувався його історіософський трактат «Листи до братів-хліборобів» (1926).

У «Листах до братів-хліборобів» він писав: «... Нація для нас - це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної держави, а не «пролетаріат», і не мова, віра, плем'я. Коли я пишу ... - «ми українські націоналісти» - це означає, що ми хочемо Української Держави, охоплюючи всі класи, мови, віри і племена Української Землі. Ви, українські соціалісти, ототожнюєте поняття нації з пролетаріатом і партією. Для вас - не соціаліст - не є українцем. Ви - ж українські націоналісти, ототожнюєте поняття нації з мовою, вірою, племенем ... ».

«Таким чином, за Липинським, справжнім виразником нації повинен бути «політичний», а не «етнічний» українець, громадянин України, Української держави, - пише аналітик Ю. А. Федив. - Нація повинна народжуватися від держави, від єдності територіально-політичної, а не навпаки. Саме державність, єдність державно-творчих сил сприяють становленню нації, її єдності... У своїй державотворчій концепції Липинський дотримується ідеї українського монархізму. Містична сила, месіанське призначення, релігійний порив народу повинні бути спрямовані українським Гетьманом-монархом, який не повинен вибиратися народом, а отримувати владу в спадковість. Монарх повинен в першу чергу спиратися на активну меншість, аристократію. Саме вона, «а не пасивна (« українська») більшість творить держави і нації». Він упевнений в тому, що кожен народ повинен пройти період монархії, абсолютизму і якраз відсутність в Україні абсолютної монархії не дозволила створити свою власну державність».

У листопаді 1926 року за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського Липинський переїхав до Берліна працювати у новоствореному Українському Науковому інституті як його дійсний член. За порадою лікарів покинув працю в Інституті, повернувся до Австрії, оселився у гірській місцевості Бадеґ поблизу Ґрацу 1928 року. У цей час загострилися суперечності між ним та Павлом Скоропадським. Липинський фактично розірвав свої стосунки зі Скоропадським; натомість, зблизився з Василем Вишиваним (псевдонім австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа), що зарекомендував себе українським патріотом і докладав значних зусиль до справедливого вирішення українського питання закордоном. Український союз хліборобів-державників розколовся: прихильники Гетьмана об'єдналися у Союз гетьманців-державників, прихильники В.Липинського 1930 року створили Братство українських класократів-монархістів, гетьманців.

Хронічна легенева недуга загострилася; навесні 1931 року хворобою було вражене серце. 26 квітня 1931 року Липинського перевезли до санаторію «Вінервальд», де він помер 14 червня 1931 року. Похований на католицькому кладовищі у с. Затурцях на Волині. За радянської влади усі могили на польському цвинтарі, разом із могилою великого сина України В'ячеслава Липинського, були втрамбовані в землю колгоспною технікою. Та у перші роки незалежності місцеві рухівці розчистили кладовище й встановили пам'ятник на символічній могилі В'ячеслава Липинського. Нині відремонтовано родинне обійстя Липинських, понівечене перебуванням тут колгоспної худоби. 2011 року, напередодні 20-річчя незалежності України, відреставрований та відкритий меморіальний музей В. Липинського.

 

 

 

 

 

 

 

Категорія: Актуальні статті | Додав: sokil (23.11.2015)
Переглядів: 207 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

GRZYMALA


Мої сторінки



Oпитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 173








Погода в Трускавці


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання












QR-код сторінки
















- Шляхетність зобов'язує -


82200 Україна Львівська обл. м.Трускавець © 2017

- За достовірність змісту матеріалів і статтей несе відповідальність автор -

- Приватний сайт -