Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани... М.Рильський



Персональний сайт Ігоря Булинського



Від пам'яті роду - до пам'яті нації !

Кожний нарід гордиться своєю шляхтою, тільки один український відмежовується насилу від того вінка людських окрас... О.Кобилянська

П`ятниця- 24.11.2017 - київський час - 10:08 - вітaю вас Гость

У поняття шляхетність акумульовано добропорядність, чесність, справедливість, благородність, глибока християнська мораль. Ці риси характеру, поведінки були притаманні багатьом родинним династіям, які належали до українських лицарсько-шляхетних гербів Драго-Сас, Корчак, Корвін, Еліта і інших впродовж усіх віків... Шляхетність - це особливий спосіб мислення та позиціонування себе в суспільстві, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення... Шляхетність зобов'язує...
Братерство родинне нам душу бентежить, до єдності кличе, до чину взива... Служили Вкраїні завжди як належить - шляхетська амбітність і горда душа!...
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід





S A S


Історичні факти



Oпитування
Чи маєте Ви відношення до шляхти ?
Всього відповідей: 265



Це банер мого сайту: =Персональний сайт Ігоря Булинського - українська шляхта=, натисніть його і ви отримаєте HTML-код цього банера


Форма входу



Категорії розділу
Актуальні статті [65]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Сертификат на никнейм Sokil, зарегистрирован на Булинський Ігор Ілліч




С Л А В Е Н Ь

Ш Л Я Х Е Т С Ь К О Г О

Т О В А Р И С Т В А
- х -

З глибин предковічних до нашого часу,
Попереду завше трима хоругву
Когорта шляхетна - підвалина роду,
І з Богом у серці завжди на слуху.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди, як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

В думках і піснях лине дзвін про них краєм,
Геройство їх блискає в наших очах:
Хмельницький, Виговський, Немирич, Мазепа,
Ця слава не вмре, не поляже в віках.
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
- х -

Чи ми не нащадки тих лицарів дужих?
Ще поки не впав, їх підхопимо стяг,
Покиньмо оспалість, зневіру й байдужість,
Нас ждуть перемоги і слава звитяг!
- х -

Приспів:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива...
Служили Вкраїні завжди як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!

- - х - -



Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну»

Турка-жемчужина Карпат

Каталог сайтів України













Головна » Статті » Актуальні статті

Реальна дата заснування галицьких сіл на 500-1000 років відрізняється від першої згадки про них

 

                              
архів Василя Лаби
  
                                                                   
Василь Лаба, краєзнавець

Значна частина перших згадок про галицькі села датується ХІІІ-ХІV століттям. Невже до того всі ці величезні території були безлюдними? Таке запитання є логічним, однак офіційна історія не дає на нього конкретної відповіді, зосереджуючись здебільшого на дослідженні міст. Водночас археологи стверджують, що на одному й тому самому місці люди селилися неодноразово, повертаючись до забутої стоянки через сотні, а то й тисячі років. То, можливо, деякі галицькі села ведуть свій родовід іще від тих давніх стоянок? Просто землянки з часом змінили хатини, а на давньому субстраті поступово сформувались українці як нація. Ці питання ми намагалися з’ясувати з львівським краєзнавцем Василем Лабою, який уже майже 30 років досліджує історію галицьких сіл – від найдавніших часів до наших днів.

– Пане Василю, археологи, які досліджують палеоліт, розповідають, що на одному місці вони знаходять стоянки людей різних періодів. Водночас перші літописні згадки про конкретні населені пункти наводять на думку, що це село чи місто могло існувати значно раніше, однак тому немає писемних підтверджень. Отож що тут було до виникнення сіл у сучасному розумінні?

– Мушу сказати, що ми перебуваємо в полоні міфів, які держава створює для виховання своїх громадян. Їх суть – історія пишеться під центр цієї держави, чи то Берлін, чи Варшаву, чи Москву. Навколо цього центру формується держава, і події, які відбуваються довкола центру, нав’язують решті державі. Однак держави розпадаються, або поглинаються іншими державами, і тоді історію починають переписувати, або замовчувати, або неправильно трактувати. Історична наука, хочемо ми цього чи ні, є слугою правлячих класів. Я не вважаю себе ланцюговим псом держави, не працюю в НДІ, не маю наукових звань, називаю себе краєзнавцем. І коли вивчаю історію краю, то бачу, як на цій місцевості проходять різні народи, різні держави. Наприклад, кидаючи погляд вглиб на 2000 років, бачу, що тут була Римська держава. Були носії латинської мови – даки – вся південна Львівщина та Івано-Франківщина була заселена даками, це липецька культура. Бачу латинську мову в топоніміці багатьох сіл і в деяких діалектизмах. Наприклад, слово «колястра» – це молозиво, яке дає корова в час отелу. Натомість північна Львівщина називає його «сяра». З інших слов’янських мов воно є тільки в болгарській. Слово «сяра» має тюркське походження, що означає «жовтий», його принесли сюди тюркські народи, які проходили через нашу місцевість у період переселення народів. Готи, а особливо гуни, авари, алани, болгари – і всі вони йшли в Європу. Але не просто пройшли, а жили тут і залишили сліди свого перебування у вигляді топонімії, слів, які увійшли в нашу мову. У багатьох топонімах знаходжу тюркське походження. Однак у нас є упередження, що тюрки – це монголо-татари, бандити, які знищили Київську державу, які нищили церкви. Тюрки, які тут жили століттями, увійшли в наш народ, але ми не хочемо говорити про це. Це ті гуни, які заходили аж до Марселя, їх вів легендарний Аттіла, і його, цілком можливо, поховано на Галичині. Адже ще в ХІХ столітті львівський історик Антін Шнайдер написав за свідченням селян, що біля села Риків Турківського району є могила Аттіли. Також є історик Омелян Пріцак, який ще в 1970-х роках у своїх англо- та німецькомовних працях писав, що гуни на території Західної України мали свою державу. Після того тут виник аварський каганат, який існував на території Угорщини, Чехії... Ще в радянських підручниках є розповіді про те, як авари воювали з германцями, будували концентричні вали. Так вони є і в нас, наприклад, між селами Ганачівка та Свірж Перемишлянського району збереглися системи кільцевих укріплень. Нестор-літописець називає аварів обрами. Вони споріднені з сучасними дагестанцями (я служив з ними в армії, в них дійсно дуже високий зріст). Авари були такими високими, що навіть на конях діставали ногами землі – їх зріст був понад два метри. При впорядкуванні цвинтарів зараз часто натикаються на величезні кістки. Мені розказували в Страдчі, що в печерах у 1930-х роках археолог Ярослав Пастернак натрапляв на велетенські кістки. Крім того, такі згадки є в казках про велетнів – вони мають під собою реальний ґрунт. Якщо це зіставляти, то все стає на місце.

Михайло Грушевський каже, що слов’яни прийшли в наші землі з півночі, гіпотетично з Волині, у 4-5 столітті. Ми також є завойовниками, які змішалися з іншими народами, і ця війна тривала дуже довго.

– Усе ж таки, коли насправді виникли села в Галичині?

– Поселення ніколи не зникали, люди жили тут тисячі років, маємо поселення з епохи бронзи, міді. Ми не знаємо етнічного складу людей, які залишили їх. На тих самих місцях знаходять поселення залізного віку, а вже потім і села. Однак є великі прогалини у зв’язку між поселеннями в різні епохи. У кримськотатарській мові є архаїчне слово «сала», яке означає «село», «поселення». І оте їхнє сала трансформується в наші назви Золотий горб, Золота долина й інші, пов’язані з золотом. Вважаю, що навіть Золоті ворота у Києві та Золотий Тік у Галичі – це сліди отих древніх тюркомовних поселень.

Ми говоримо про неписемний період. Річ у тому, що львівський архів, звідки історики черпають усі літописні згадки, згорів у 1440 році разом з усім Львовом, а потім у тому архіві зберегли тільки документи польського періоду. І коли наші історики починають шукати архівні згадки, опираючись лиш на документи Львівського архіву, вони просто підіграють польським історикам, підтверджуючи, що до того цей край був пусткою.

– Однак в історії заведено датувати заснування населеного пункту за першою документальною згадкою.

– Хочу лише наголосити, що наші населені пункти давніші від першої згадки на 500, а може, й на 1000 років. Ми просто не маємо документів про це. Історик не має сліпо вірити написаному, треба включати свого мислення.

Знаючи трохи латину, тюркські мови, хорватську (оскільки тут була хорватська держава), я можу вивчати період від початку нашої ери. Вважаю, що з початку християнської ери на території Галичини постійно існували населені пункти, які могли спалювати, змінювати на кілька кілометрів свою дислокацію, зливатися чи зникати на певний час. Наприклад, князь Володимир Великий двічі завойовував наші землі. Перший раз – невдало, хорвати добре помотлошили його, однак він пішов другим походом і знищив літописні міста, як-от Щирець, Стільсько, Щекотів, Гологори. Доказом того, що їх знищив він, а не монголо-татари, є перекази, які фіксують у багатьох місцевостях, мовляв, міста брали монголо-татари з допомогою баби Хими. Чому вона всюди фігурує? У хорватській мові я знайшов слово «хима», що означає підступність. 

Біля кожного з цих літописних міст є село з назвою Поляна. Це було плем’я київських полян, які виникли тут як військові поселення, що наглядали за цими містами. Тут був поселений київський рід, який у білохорватському оточенні почувався не дуже зручно. Бояри противилися княжій владі. Бояри – тюркською «бой» означає «плем’я», «рід». Отож у Турківському районі можна бачити нащадків зайшлих степовиків: вони чорнобриві на вигляд, прийшли сюди у 5-7 столітті. 

Іще одне питання: чому бояри спалили Настусю Чагрівну, адже це підноситься як зразок їхньо жорстокості. Мене це зацікавило. «Чагри» означає «сокіл». Син Насті Чагрівни, якби він вижив, мав би всі права на правління цим краєм, а цього не хотіли бояри. Тому наступники Осмомисла сотнями знищували бояр. Тривав процес об’єднання імперії. Український народ формувався синтетично, шляхом нівелювання різних народів.

– Про те, що села виникли на 500-1000 років раніше від перших письмових згадок про них – це ваше припущення, чи маєте якісь докази, принаймні непрямі?

– Про це оповідають легенди, майже в кожному третьому-п’ятому селі чув легенди про запалі в землю церкви або корчми, чи про чоловіка, який пішов з волами орати і провалився у землю. Вони підказують, що населення в селі є щонайменше тисячу років, бо ці легенди свідчать про період переходу від дохристиянських вірувань до християнської віри – люди ходили в місця, де потопили давніх богів, і там молилися. Ці дохристиянські звичаї збереглися, церква пристосувала їх до своїх потреб.

– Отже, українці формувалися на основі різних народів. Як відбувався цей процес і чи були в такому разі у середньовічних галицьких селах іншомовні анклави?

– Я розглядаю історію, як торт. Так само формувалися наші села: через них проходили різні народи, і це відбувалось або мирно, або через війну. Відповідно, там поселялися представники різних народів, далі був процес асиміляції. Залежно від того, якій державі належала територія, з’являлися відповідні меншини. Наприклад, за періоду Римської держави це були даки, потім з’явилися тюркські нашарування, оті «карі очі, чорні брови», потім ми увійшли до хорватської держави. Згодом вона була поглинута Київською імперією, потім потрапила під владу Польщі і з’явилося польське населення. Адже приходили не самі пани, вони тягнули з собою помічників, потім з’явились євреї, їх радо приймали польські королі, бо євреї займалися торгівлею, знали мови. Вони осідали в містах, і так міста наповнились євреями. Натомість у селах євреїв було небагато, вони займалися торгівлею, керували маєтками. У Польщі була така система, що польський пан, який отримав від короля село, не жив там, а наймав дрібнішого пана, який, своєю чергою, здавав село в оренду ще дрібнішому, врешті безпосередньо управлінням займався єврей-орендар. І так він став євреєм-гнобителем, адже селяни постійно бачили його перед собою. Насправді він був лише виконавцем волі пана, який опинявся між молотом і ковадлом – з одного боку, пан вимагав від нього оренду, з іншого – його ненавиділи селяни. У нас був весь конгломерат народів, хоча в селі основною національною меншиною були поляки та 2-3 родини євреїв.

– У 1848 році в Австро-Угорщині було скасовано кріпацтво. А як це було в Галичині? До того всі села були покріпачені чи був значний відсоток української шляхти? І звідки взялась українська шляхта?

– Було по-різному. Зараз є дослідження про походження української шляхти. Її витоки – від тюрків, степовиків. Це слово означає «той, хто знає свій рід». У тюрки досі є нормою знати своїх предків до сьомого-восьмого коліна. Ця українська шляхта жила на півдні області, ми маємо традиційні шляхетські села – Чайковичі, Ясниська біля Львова, а також багато в передгір’ї. Я досліджував історію села Ільник Турківського району, де було багато шляхти. Наприклад, у документах знайшов такий факт: місцева шляхта була настільки гонорова, що в ХVІ столітті не хотіла слухати польської королеви. Королева образилася й організувала повстання місцевих селян рустикалів проти шляхти, тож ільницька шляхта мусила тікати по всій Галичині. Тому в нас є так багато людей з прізвищем Ільницький. Отож ця шляхта була не польського походження. Була й українська шляхта тюркського походження. Вони займалися військовою службою, охороняли карпатські переходи, «махали шабельками». У ХVІІІ столітті вони займалися тим, що й усі селяни, – обробляли землю. Однак, на відміну від селян, були особисто вільними та мали власні ділянки. Навіть у церквах шляхта ставала з одного боку, а селяни – з іншого. Був у Ясниськах отець Мирович, який звертався до благочинного, що з цим робити. Мав проблеми з цією шляхтою і батько Степана Бандери отець Андрій. Він пробував притягнути шляхту до селянського стану, однак вони тому противилися, і 300 осіб перейшло в римо-католицтво. Унаслідок греко-католицька консисторія мусила перевести отця Андрія Бандеру в іншу парафію. 

– Якщо взяти конкретне шляхетське село, наприклад, Чайковичі (кажуть, що саме звідти родом Памва Беринда) – звідки походить його назва?

– Це село над Дністром. Козаки випливали в море на чайках. Звідки походить це слово? Тюркською «чай» – ріка, «каян» – судно, тобто річкове судно. Це тюрки так назвали козацькі човни, дивуючись, як козаки виходили в море на річкових суднах. Чи піднімалися чайки вгору по Дністру – не скажу, але припускаю, що в Чайковичах у старовину робили річкові судна. Приходжу до думки, що багато населених пунктів назвали за родом занять їхніх мешканців. Наприклад, Перепельники – ловили перепелів, Рибники – ловили рибу. Однак є й тюркські пояснення, наприклад, Баличі – тюркською «балик», «баликчі» – поселення рибалок. Щодо Памви Беринди – одна з місцевостей Чайкович називається Беринди, але така сама назва є й у Ясниськах біля Львова, тому зараз точно не відомо, звідки саме походив Памва Беринда. Було тюркське плем’я берендеїв, яке тут жило. 

На мою думку, багато сіл Львівщини із закінченням на -овичі, -євичі – це найдавніші наші села. Ці назви виникли в час розпаду родового ладу – VII-VIII століття. Так говорять дослідники, я з цим не сперечаюсь. Якраз у VII столітті аварський каганат воював із франками, в підсумку маємо суміш тюркських і слов’янських коренів, тут було черезсмужжя, села чергувалися – тюркські зі слов’янськими. Отож у сусідніх селах можуть бути різні говірки і різна вдача – в одному люди спокійні, в іншому – навпаки, запальні.

Розмовляв Олександр Сирцов 

 

 
Категорія: Актуальні статті | Додав: sokil (01.05.2014)
Переглядів: 413 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

GRZYMALA


Мої сторінки



Oпитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 173








Погода в Трускавці


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання












QR-код сторінки
















- Шляхетність зобов'язує -


82200 Україна Львівська обл. м.Трускавець © 2017

- За достовірність змісту матеріалів і статтей несе відповідальність автор -

- Приватний сайт -